Єсом

Єсом — фармакологічні властивості

Лікарський засіб, який належить до групи інгібіторів протонної помпи (ІПП) і має високу противиразкову активність.

Застосовується в гастроентерології для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, завдяки цілеспрямованій дії. Активні речовини препарату накопичуються в секреторних канальцях парієтальних клітин шлунка, де перетворюються на свою активну форму. Далі блокують фермент H+/K+-АТФазу, який відіграє ключову роль у виробленні шлункової кислоти.

Завдяки цьому механізму знижується як базальна, так і стимульована секреція кислоти, що забезпечує тривалий контроль над симптомами захворювань.

Препарат вирізняється ефективністю та швидкістю дії. Уже через 5 днів прийому pH шлунка у пацієнтів з ГЕРХ підвищується і залишається вище 4 протягом 13–17 годин на добу.

Єсом купити в аптеці можна тільки за рецептом. 

Склад і форми випуску

Основна активна речовина — езомепразол, S-ізомер омепразолу.

Допоміжні компоненти — динатрію едетат.

Лікарська форма — ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій.

Упаковка — 1 флакон з ліофілізатом, 40 мг.

Показання до застосування

Препарат призначається дорослим для антисекреторної терапії, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення.

Ліки показані:

• пацієнтам з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• при виразці шлунка, пов'язаній із прийомом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП);
• для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаним із прийомом НПЗП;
• для короткочасного підтримання гемостазу та профілактики повторної кровотечі після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Дітям віком від 1 до 18 років призначають тільки при ГЕРХ (з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу).

Протипоказання

Не можна приймати при підвищеній чутливості до езомепразолу, допоміжних компонентів або заміщених бензимідазолів.

Заборонено застосування під час грудного вигодовування.

Особливості застосування

Перед призначенням езомепразолу необхідно виключити злоякісне новоутворення, оскільки препарат може маскувати симптоми і ускладнювати діагностику.

Тривалий прийом може підвищити ризик виникнення:

• кишкових інфекцій, спричинених Salmonella і Campylobacter;
• гіпомагніємії (дефіциту магнію);
• переломів стегна, зап'ястя та хребта.

Препарат може тимчасово підвищувати рівень CgA (маркера пухлин).

Перед аналізом на CgA необхідно припинити прийом на 5 днів.

В одному флаконі (40 мг) міститься менше ніж 1 ммоль натрію, що робить його практично безнатрієвим.

Вагітним жінкам можна приймати тільки за призначенням лікаря.

Препарат може спричиняти запаморочення та нечіткість зору. Тому не рекомендується керувати автомобілем до з'ясування реакції ліків на організм.

Побічні ефекти

Як небажані реакції можуть з'являтися:

• Біль у животі, закреп, діарея, метеоризм, нудота/блювання, сухість у роті, стоматит, мікроскопічний коліт.
• Головний біль, запаморочення, парестезія, сонливість, порушення смаку.
• Безсоння, ажитація, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.
• Дерматит, свербіж, висипання, кропив'янка, алопеція, фоточутливість.
• Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
• Підвищений ризик переломів стегна, зап'ястя або хребта.
• Лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.
• Гіпонатріємія, гіпомагніємія.
• Підвищення печінкових ферментів, гепатит, печінкова недостатність, енцефалопатія.

Щоб запобігти появі побічних ефектів, не слід перевищувати рекомендовану добову дозу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Препарат може знижувати всмоктування кетоконазолу, ітраконазолу, ерлотинібу, вітаміну В12 і, навпаки, збільшувати всмоктування дигоксину.

Не рекомендується одночасне застосування з:

• атазанавіром і нелфінавіром;
• клопідогрелем;
• метотрексатом;
• такролімусом.

Езомепразол може впливати на дію інших ліків, що метаболізуються ферментом CYP2C19, зокрема діазепаму, циталопраму, іміпраміну, кломіпраміну, фенітоїну та інших.

Не впливає на експозицію дарунавіру (з ритонавіром) та ампренавіру (з ритонавіром).

Не впливає на фармакокінетику амоксициліну, хінідину, напроксену, рофекоксибу.

Інгібітори CYP3A4 (еритроміцин) збільшують AUC езомепразолу у 2 рази, а інгібітори CYP2C19 і CYP3A4 (ітраконазол) — у 2,8 раза.

Індуктори CYP2C19 і CYP3A4 (рифампіцин, звіробій) знижують концентрацію езомепразолу в плазмі крові.

Перед застосуванням необхідно повідомити лікаря про всі ліки, які ви приймаєте, зокрема рецептурні, безрецептурні та трав'яні добавки.

Використана література

https://compendium.com.ua

https://likicontrol.com.ua

https://mozdocs.kiev.ua