// <!-- Meta Pixel Code --> <img height="1" width="1" style="display:none" src="https://www.facebook.com/tr?id=1443666692776941&ev=PageView&noscript=1" /> // <!-- End Meta Pixel Code -->
Замовлення Замовлення Обране Обране
Є світло чи ні - наші аптеки працюють завжди!
anc

Мікардисплюс таблетки 80 мг + 12,5 мг №28

Берінгер Інгельхайм
Артикул: 56091
Мікардисплюс таблетки 80 мг + 12,5 мг №28 Мікардисплюс таблетки 80 мг + 12,5 мг №28
status-success Є в наявності
1111.0 грн
Є світло чи ні - наші аптеки працюють завжди!
Упаковка
0
блістер
1
Ціна дійсна при замовленні на сайті
Оплата tooltip
Доставка tooltip
Повернення tooltip

Особливості застосування

Торгова назва
Мікардис
Діюча речовина

Гідрохлоротіазид, Телмісартан

Дорослим
МОЖНА
Дітям
НЕ МОЖНА
Вагітним
НЕ МОЖНА
Годуючим
НЕ МОЖНА
Алергікам
З обережністю
Водіям
З обережністю, можливо запаморочення і сонливість
Умови відпуску
За рецептом
Форма
Таблетки
Вид упаковки
блістер
Спосіб застосування
Внутрь, твердые

Опис


Boehringer Ingelheim C09D A07

Склад лікарського засобу:

телмісартан 40 мг
Гідрохлортіазид 12,5 мг
телмісартан 80 мг
Гідрохлортіазид 12,5 мг

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. МІКАРДИСПЛЮС - комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II телмісартан і гідрохлортіазиду гідрохлортіазиду. Комбінація цих інгредієнтів забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більше, ніж кожен компонент окремо.
МІКАРДИСПЛЮС, застосовуваний 1 раз на добу в терапевтичних дозах, ефективно і повільно знижує артеріальний тиск.
Телмісартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (тип АТ 1), з високим ступенем спорідненості заміщає ангіотензин II в місцях його зв'язування на рецепторах субтипу AT 1, що відповідають за фізіологічні ефекти ангіотензину II. Телмісартан не володіє часткової агоністичної активністю щодо зазначених рецепторів. Зв'язування з рецепторами тривалий. Телмісартан не проявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш описані АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як і ефект можливої надмірної стимуляції ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі крові.
Телмісартан не пригнічує ренін в сироватці крові, не блокує іонні канали, також не пригнічує АПФ (кіназа II) - ензим, що руйнує брадикінін. Тому не відзначається потенціювання брадікінінсопровождающіх побічних ефектів.
При застосуванні телмісартан в дозі 80 мг гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин і залишається значимим аж до 48 год. Після прийому першої дози телмісартана антигіпертензивний ефект розвивається поступово протягом 3 ч. Максимальне зниження артеріального тиску, що відзначається через 4-8 тижнів від початку лікування, зберігається при тривалому лікуванні.
Амбулаторне вимірювання артеріального тиску показало, що антигіпертензивний ефект є постійним протягом 24 годин після введення дози, в тому числі включаючи останні 4 години перед наступним прийомом.
У хворих АГ телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний АТ без впливу на частоту пульсу. При раптовому припиненні лікування телмісартаном АТ поступово повертається до вихідного рівня протягом декількох днів без розвитку синдрому відміни.
У клінічних дослідженнях випадки сухого кашлю відзначали значно рідше у пацієнтів, які отримували телмісартан, ніж у які застосовували інгібітори АПФ.
Вплив телмісартана на смертність і серцево-судинні захворювання невідомо.
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків до кінця не відомий. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний процес канальцевої реабсорбції електролітів, тим самим підвищуючи екскрецію іонів натрію і хлору приблизно в еквівалентних об'ємах. Діуретичний ефект призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові, підвищення активності реніну в плазмі крові, підвищення секреції альдостерону з подальшим підвищенням виділення калію і бікарбонату і зниженням рівня калію в плазмі крові. Ймовірно, шляхом блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи одночасне застосування телмісартан сприяє оборотної втрати калію, пов'язаної з цими діуретиками.
При застосуванні гідрохлортіазиду підвищення діурезу відзначають через 2 ч, максимальний ефект досягається приблизно через 4 год, дія триває близько 6-12 ч.
В епідеміологічних дослідженнях встановлено, що тривала терапія гідрохлортіазидом знижує ризик виникнення серцево-судинної захворюваності та смертності.
Вплив фіксованої комбінації телмісартан / гідрохлоротіазид на смертність і серцево-судинні захворювання невідомо.
Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлортіазиду і телмісартан не впливає на ступінь абсорбції препарату окремо у здорових людей.
Всмоктування. Телмісартан. Після прийому всередину C max телмісартана досягається через 0,5-1,5 год. Абсолютна біодоступність при прийомі в дозі 40 і 160 мг становить 42 і 58% відповідно. Їжа незначною мірою знижує біодоступність телмісартана, зменшення значення AUC коливається від 6% (застосування в дозі 40 мг) до 19% (прийом в дозі 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація в плазмі крові однакова при застосуванні натщесерце або з їжею і не залежить від прийому їжі. Незначне зменшення AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності.
Фармакокінетика телмісартана при пероральному прийомі є нелінійної при підвищенні дози з 20 до 160 мг, що проявляється в підвищенні C max і AUC в плазмі крові, що перевищує пропорційне. Телмісартан не накопичується в плазмі крові в значній мірі при повторних застосуваннях.
Гідрохлортіазид. Після перорального прийому препарату МІКАРДИСПЛЮС C max гідрохлортіазиду в сироватці крові досягається через 1-3 ч. З урахуванням сукупної ренальної екскреції гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить близько 60%.
Розподіл. Телмісартан. Телмісартан в значній мірі зв'язується з білками плазми крові (> 99,5%), головним чином з альбуміном і кислим α 1 глікопротеїном. Обсяг розподілу становить близько 500 л, що вказує на високу зв'язування з тканинами.
Гідрохлортіазид. Близько 68% гідрохлоротіазиду зв'язується з білками плазми крові, обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг маси тіла.
Біотрансформація та виведення. Телмісартан. Після перорального застосування 14 С-міченого телмісартана бо`льшая частина дози (> 97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції; в незначній кількості виводиться з сечею. Телмісартан метаболізується в печінці шляхом кон'югації з утворенням фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки - єдиний метаболіт, ідентифікований у людини.
Після застосування однієї дози 14 С-міченого телмісартана глюкуронід обумовлює близько 11% виміряної радіоактивності в плазмі крові. Ферменти цитохрому Р450 не беруть участі в метаболізмі телмісартана. Загальний кліренс телмісартана після перорального застосування становить> 1500 мл/хв. Загальний Т ½> 20 год.
Гідрохлортіазид. Чи не метаболізується і виводиться майже повністю в незміненому вигляді з сечею, близько 60% перорально прийнятої дози елімінується в незміненому вигляді протягом 48 год. Нирковий кліренс становить 250-300 мл/хв. Термінальний Т ½ - 10-15 год.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телмісартана не відрізняється в осіб похилого віку та у пацієнтів молодше 65 років.
Стать. Концентрація телмісартана в плазмі крові у жінок в 2-3 рази вище, ніж у чоловіків, однак не виявлено значного підвищення впливу на АТ або частоту випадків ортостатичноїгіпотензії у жінок. Немає необхідності в корекції дози у жінок, у них відзначають тенденцію до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду, що не має клінічного значення.
Пацієнти з порушенням функції нирок. З огляду на невеликий досвід застосування препарату для лікування осіб з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну - 30-60 мл/хв, в середньому - близько 50 мл/хв), немає необхідності в корекції дози у пацієнтів з порушенням функції нирок. Телмісартан не виводиться під час гемодіалізу. У хворих з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлортіазиду знижується. У типових дослідженнях у пацієнтів з кліренсом креатиніну в середньому 90 мл/хв Т ½ гідрохлоротіазиду збільшується. У осіб з віддаленої або відсутньої ниркою Т ½ становить близько 34 год.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У фармакокінетичних дослідженнях в осіб з порушенням функції печінки виявили підвищення абсолютної біодоступності до ≈100%, при цьому Т ½ не змінюється.

Показання

АГ. Як комбінація з фіксованою дозою МІКАРДИСПЛЮС призначається пацієнтам, у яких тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телмісартана.

Спосіб застосування

дорослі
Пацієнтам, у яких АТ не регулюється в достатній мірі одним телмісартаном, необхідно приймати МІКАРДИСПЛЮС. Перед переходом на комбінацію фіксованих доз рекомендується індивідуальне титрування дози кожного з компонентів. При клінічній доцільності можна розглянути прямий перехід від монотерапії до лікування комбінацією з фіксованими дозами.
МІКАРДИСПЛЮС 40 мг / 12,5 мг можна призначати пацієнтам у разі недостатнього контролю АТ при застосуванні таблеток Мікардіс 40 мг.
МІКАРДИСПЛЮС 80 мг / 12,5 мг можна призначати пацієнтам у разі недостатнього контролю АТ при застосуванні таблеток Мікардіс 80 мг.
Особливі категорії пацієнтів
Ниркова недостатність. Бажаний періодичний контроль функції нирок.
Печінкова недостатність. У хворих з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня дозування не повинно перевищувати МІКАРДИСПЛЮС 40 мг / 12,5 мг 1 раз на добу. МІКАРДИСПЛЮС не показаний особам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня. У пацієнтів з порушенням функції печінки потрібно з обережністю застосовувати тіазиди (див. Особливості застосування).
Пацієнти похилого віку. Немає необхідності в корекції дози.
Спосіб застосування
МІКАРДИСПЛЮС приймають 1 раз на добу перорально з достатньою кількістю рідини, разом з їжею або без неї.
Таблетки слід зберігати в запаяному блістері для захисту від вологи. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.

Протипоказання:

  • гіперчутливість до будь-якого діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату;
  • гіперчутливість до інших речовин - похідних сульфонаміду (оскільки гідрохлоротіазид є лікарським засобом, похідним сульфонаміду);
  • II і III триместр вагітності;
  • холестатичні та біліарние обструктивні порушення;
  • печінкова недостатність тяжкого ступеня;
  • тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв);
  • рефрактерная гіпокаліємія, гіперкальціємія.

ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ:

найчастіше повідомлялося про такий побічний ефект, як запаморочення. Серйозний ангіоневротичнийнабряк може виникати в одиничних випадках (<1 випадку на 1000 пацієнтів).
Комбінація з фіксованою дозою
Залежність побічних ефектів від доз не встановлена і вони не були пов'язані з підлогою, віком або расовою приналежністю.
Побічні ефекти, про які повідомлялося в ході всіх клінічних досліджень і які частіше виникали при застосуванні комбінації телмісартан з гідрохлортіазидом, ніж при плацебо, наведені нижче згідно з класами систем органів. Побічні ефекти, які виявляються при застосуванні кожного компонента окремо, але які не проявилися під час клінічних досліджень, можуть виникати в період лікування препаратом МІКАРДИСПЛЮС також наведені нижче в окремих розділах.
Побічні реакції представлені із зазначенням частоти з використанням таких позначень: дуже часто (≥1 / 10); часто (≥1 / 100 до <1/10); нечасто (≥1 / 1000 до <1/100); рідко (≥1 / 10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не можна встановити за наявними даними).
У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.
Інфекції та інвазії: рідко - бронхіт, фарингіт, синусит.
З боку імунної системи: рідко - посилення або активація системного червоного вовчака.
Порушення обміну речовин: нечасто - гіпокаліємія; рідко - гіперурикемія, гіпонатріємія.
З боку психіки: нечасто - тривога; рідко - депресія.
З боку нервової системи: часто - запаморочення; нечасто - синкопе, парестезія; рідко - безсоння, порушення сну.
З боку органу зору: рідко - порушення зору, нечіткість зору.
З боку органу слуху, вестибулярні порушення: нечасто - вертиго.
З боку серця: нечасто - тахікардія, аритмія.
З боку судин: нечасто - артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи: нечасто - диспное; рідко - респіраторний дистрес-синдром (що включає пневмоніт і набряк легенів).
Шлунково-кишковий тракт: нечасто - діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко - абдомінальний біль, запор, диспепсія, блювання, гастрит.
Гепатобіліарні порушення: рідко - розлади функції печінки / захворювання печінки 1.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), еритема, свербіж, висипання, гіпергідроз, кропив'янка.
З боку опорно-рухового апарату: нечасто - біль у спині, м'язові спазми, міалгія; рідко - артралгія, судоми м'язів, біль в ногах.
З боку статевої системи та молочних залоз: нечасто - еректильна дисфункція.
Загальні порушення: нечасто - біль у грудях; рідко - грипоподібні симптоми, біль.
Лабораторні дані: нечасто - підвищення рівня сечової кислоти; рідко - підвищення рівня креатиніну, КФК крові, ензимів печінки.
1 Згідно постмаркетингові даними більшість випадків порушень функції печінки / захворювань печінки спостерігалися у пацієнтів японської популяції. Пацієнти японської популяції більш схильні до цих побічних реакцій.
Додаткова інформація щодо окремих компонентів
Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося у зв'язку з одним з компонентів, можуть бути потенційними побічними ефектами при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС, навіть якщо вони не спостерігалися в ході клінічних досліджень цього препарату.
телмісартан
Побічні ефекти з однаковою частотою спостерігалися як при застосуванні телмісартан, так і при застосуванні плацебо.
Наведені нижче побічні реакції були зібрані в ході всіх клінічних досліджень за участю пацієнтів, яких лікували телмісартаном у зв'язку з АГ, або серед пацієнтів у віці від 50 років з високим ризиком порушень з боку серцево-судинної системи.
Інфекції та інвазії: нечасто - інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, інфекції сечового тракту, включаючи цистит; рідко - сепсис, в тому числі з летальним результатом 2.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто - анемія; рідко - еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко - гіперчутливість, анафілактичні реакції.
Порушення обміну речовин: нечасто - гіперкаліємія; рідко - гіпоглікемія (у хворих на діабет).
З боку серця: нечасто - брадикардія.
Шлунково-кишковий тракт: рідко - дискомфорт у шлунку.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко - екзема, медикаментозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату: рідко - артроз, біль у сухожиллях.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: нечасто - ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).
Загальні порушення: нечасто - астенія.
Лабораторні дані: рідко - зниження гемоглобіну.
2 В ході дослідження PRoFESS серед пацієнтів, які отримували телмісартан, відзначено більш високий рівень випадків сепсису, ніж серед отримували плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид може викликати або посилити гиповолемию, яка може привести до електролітного дисбалансу (див. Особливості застосування).
Побічні ефекти, з невідомої частотою відмічені при окремому застосуванні гідрохлортіазиду.
Інфекції та інвазії: частота невідома - сіаладеніт.
З боку кровоносної та лімфатичної систем: частота невідома - апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: частота невідома - анафілактичні реакції, гіперчутливість.
Ендокринні порушення: частота невідома - втрата контролю над діабетом.
Порушення обміну речовин: частота невідома - анорексія, втрата апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіповолемія.
З боку психіки: частота невідома - занепокоєння.
З боку нервової системи: частота невідома - запаморочення.
З боку органу зору: частота невідома - ксантопсія.
Судинні порушення: частота невідома - некротизуючий васкуліт.
Шлунково-кишковий тракт: частота невідома - панкреатит, дискомфорт в шлунку.
Гепатобіліарні порушення: частота невідома - жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома - синдром, подібний червоний вовчак, реакції фоточутливості, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату: частота невідома - слабкість.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: частота невідома - інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія.
Загальні порушення: частота невідома - озноб.
Лабораторні дані: частота невідома - підвищений рівень ТГ.

ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ:

печінкова недостатність. МІКАРДИСПЛЮС не можна призначати хворим з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних проток і печінковою недостатністю тяжкого ступеня, оскільки телмісартан виводиться головним чином з жовчю. У таких хворих можна очікувати зменшення печінкового кліренсу телмісартана. Крім того, МІКАРДИСПЛЮС слід з обережністю призначати пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-електролітного балансу можуть бути причиною печінкової коми. Клінічного досвіду застосування МІКАРДИСПЛЮС у хворих з печінковою недостатністю немає.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності, якщо хворі з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки приймають лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.
Порушення функції нирок і трансплантація нирки. МІКАРДИСПЛЮС не слід застосовувати хворим з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) (див. Побічна дія). Немає досвіду застосування МІКАРДИСПЛЮС у пацієнтів, які незадовго до застосування перенесли трансплантацію нирки. Оскільки досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС у хворих з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості обмежений, то рекомендовано проводити періодичний контроль рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти в плазмі крові. У осіб з порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов'язана з тіазиднимидіуретиками.
Зниження внутрішньосудинного об'єму рідини. У пацієнтів з дефіцитом натрію і / або об'єму циркулюючої крові в організмі в зв'язку з потужною терапією діуретиками, обмеженням солі в дієті, діареєю або блюванням може виникнути симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози. Тому перед призначенням МІКАРДИСПЛЮС слід провести корекцію вищевказаних станів.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Як наслідок гальмування-ангіотензин-альдостеронової системи у більш чутливих пацієнтів відзначали зміни функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), особливо якщо в комбіновану терапію входили лікарські засоби, що впливають на цю систему. Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад додавання інгібітору АПФ до антагоніста рецепторів ангіотензину II) не рекомендується особам, яким вже скоригувати АТ, і повинна бути обмежена в окремих випадках з ретельним моніторингом функції нирок.
Інші стани, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, тонус судин і функція нирок яких залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, хворі з важкою формою застійної серцевої недостатності, в тому числі зі стенозом ниркових артерій), лікування медикаментами, що впливають на цю систему, може викликати гостру гипотензию, гіперазотемію, олигурию, зрідка - гостра ниркова недостатність (див. Побічна дія).
Первинний альдостеронизм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні препарати, дія яких передбачає пригнічення ренін-ангіотензинової системи, тому застосування МІКАРДИСПЛЮС у таких хворих не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і щодо інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Метаболічну і ендокринне дію. Лікування тіазидами може порушити толерантність до глюкози. Для хворих на цукровий діабет може виникнути потреба в корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Під час тіазідной терапії може проявитися латентний цукровий діабет. З лікуванням тіазиднимидіуретиками пов'язують підвищення рівня холестерину і тригліцеридів. Однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг, відзначений мінімальний ефект або його відсутність. У деяких хворих, які застосовують тіазидні препарати, можливий розвиток гіперурикемії або раптове виникнення загострення подагри.
Електролітний дисбаланс. Як і для будь-якого хворого, який лікується діуретиками, через певні проміжки часу слід проводити періодичне визначення рівня плазмових електролітів.
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть викликати рідинний або електролітний дисбаланс (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Попереджувальними ознаками рідинного або електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль в м'язах або судоми, м'язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і такі гастроінтестинальні порушення, як нудота і блювота (див. Побічна дія ).
Гіпокаліємія. Незважаючи на те що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телмісартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик виникнення гіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у осіб, неадекватно застосовують перорально електроліти, і у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
Гіперкаліємія. У зв'язку з антагонізмом рецепторів ангіотензину II (АТ 1), викликаним телмісартаном - компонентом МІКАРДИСПЛЮС, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання препарату МІКАРДИСПЛЮС не підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та / або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з препаратом МІКАРДИСПЛЮС (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
Гипонатриемия і гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному легкий і зазвичай не потребує лікування.
Гіперкальціємія. Тіазиди можуть зменшити виділення кальцію з сечею і викликати стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в плазмі крові при відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидів перед проведенням аналізу функції паращитовидної залози.
Гіпомагнезіемія. Тіазиди продемонстрували підвищення сечовиділення магнію, що може призводити до гіпомагніємії.
Сорбіт і лактозимоногідрат. Лікарський засіб містить лактози моногідрат і сорбіт. Пацієнтам з рідкісними спадковими станами непереносимості фруктози та / або рідкісними спадковими станами непереносимості галактози, лактазной недостатністю Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Етнічні відмінності. Як і всі інші антагоністи рецепторів ангіотензину II, телмісартан менш ефективний для зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Можливо, це пояснюється великим поширенням низьких реніновою станів у пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Інші стану. Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічною кардиопатией або ішемічної серцево-судинною хворобою може викликати інфаркт міокарда чи інсульт.
Загальні порушення. Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду можуть проявитися у осіб з алергією або бронхіальну астму в анамнезі, але у тих, хто має такі захворювання, виникнення цих проявів більш вірогідно. Відомо, що застосування тіазидних діуретиків може призвести до загострення або підвищення активності системного червоного вовчака.
При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися випадки реакцій фоточутливості (див. Побічна дія). Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважають за необхідне повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки від дії сонця або штучного ультрафіолетового опромінення.
Період вагітності та годування груддю. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II не рекомендується в I триместр вагітності. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протипоказано в II і III триместр вагітності.
Немає достатніх даних про застосування МІКАРДИСПЛЮС у вагітних.
Епідеміологічне обгрунтування тератогенного ризику після дії інгібіторів АПФ в I триместр вагітності непереконливо, однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається вкрай необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на антигіпертензивні лікарські засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування в період вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II необхідно терміново припинити та при необхідності почати альтернативне лікування. У II і III триместр вагітності антагоністи рецепторів ангіотензину II, як відомо, викликають фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніоз, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II почали з II триместру вагітності, рекомедуется провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа. Немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, необхідно ретельно обстежити на наявність гіпотензії.
Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр і виявляються в пуповинної крові. Вони можуть викликати порушення електролітного балансу у плода і, можливо, інші реакції, які спостерігаються у дорослих. Відомі випадки неонатальної тромбоцитопенії і ембріональної або неонатальної жовтяниці, якщо матері лікувалися тиазидами.
Через відсутність інформації щодо застосування МІКАРДИСПЛЮС в період годування груддю препарат не рекомендований для застосування. Перевага віддається альтернативного лікування з краще вивченим профілем безпеки. Тіазиди виділяються в грудне молоко і можуть пригнічувати лактацію.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами. Дослідження впливу телмісартан на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами не проводилися. Однак при виконанні подібних робіт необхідно брати до уваги, що при проведенні антигіпертензивної терапії можуть виникати запаморочення або гіперсомнія.

Взаємодія з іншими лікарськими

дослідження взаємодії проводились тільки у дорослих.
Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та підвищення його токсичності. Про такі випадки взаємодії повідомлялося при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (включаючи МІКАРДИСПЛЮС). Одночасне застосування літію і МІКАРДИСПЛЮС не рекомендується (див. Побічна дія). Якщо доведена ефективність даної комбінації при одночасному застосуванні, рекомендований ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.
Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики, які виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гидрохлоротіазід-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові (див. Особливості застосування).
Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію і викликати гіперкаліємію (наприклад лікарські засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гидрохлоротіазід-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в плазмі крові та тому не рекомендується (див. Особливості застосування).
Лікарські засоби, що викликають порушення рівня калію в плазмі крові. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в плазмі крові при застосуванні препарату МІКАРДИСПЛЮС з лікарськими засобами, що викликають порушення рівня калію в плазмі крові (наприклад з глікозидами наперстянки, антиаритмічними препаратами та лікарськими засобами, що провокують фібриляцію шлуночків серця (включаючи деякі антиаритмічні препарати), гіпокаліємію, що є провокуючим фактором фібриляції шлуночків:

  • антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетелід, ібутелід);
  • деякі антипсихотики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
  • інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в / в, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в / в).

Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, викликані тиазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, викликаної дигіталісом (див. Особливості застосування).
Інші антигіпертензивні препарати. Телмісартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних агентів.
Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба в корекції дози антидіабетичного засобу (див. Особливості застосування).
Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактат-ацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.
Холестирамінова і колестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду зменшується в присутності аніонообмінних смол.
НПЗП (а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну, натрійуретічеськоє і антигіпертензивнудію тіазиднихдіуретиків і антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (у осіб зі зневодненням або хворих похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II і агентів, що пригнічують ЦОГ, може викликати погіршення функції нирок, включаючи можливу ОПН, яка може бути оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо в осіб похилого віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів і на періодичній основі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.
В ході одного з досліджень одночасне застосування телмісартан і рамиприла призвело до збільшення в 2,5 рази AUC 0-24 та C max в плазмі крові раміприлу і раміприлату. Клінічна значимість цього спостереження залишається невідомою.
Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути знижено.
Недеполяризуючих міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м'язів може бути посилена гідрохлортіазидом.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (наприклад пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол). Може виникнути необхідність в корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може знадобитися підвищення дози пробенециду або сульфинпиразона. Одночасне застосування тіазиду може підвищити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Солі кальцію. Тіазиди можуть підвищити рівень кальцію в плазмі крові внаслідок зниження екскреції. При необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в плазмі крові та відповідно коригувати дозу.
Блокатори β-адренорецепторів і діазоксид. Гіперглікемічний дію блокаторів β-блокаторів та діазоксиду може бути посилено тиазидами.
Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроинтестинальной моторики та спорожнення шлунка.
Амантадин. Тіазиди можуть підвищити ризик побічної дії, викликаного амантадином.
Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ренальную екскрецію цитотоксичних препаратів і посилити їх мієлосупресивний ефект.
На основі фармакологічних властивостей можна очікувати, що такі лікарські засоби можуть посилювати гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартан: баклофен, аміфостин. Крім того, ортостатичнагіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.

Умови та термін зберігання

інформація щодо передозування телмісартана у людини дуже обмежена. Рівень виведення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлено.
Симптоми. При передозуванні телмісартана найбільш достовірними проявами можуть бути артеріальна гіпотензія і тахікардія; також повідомляється про брадикардії, запаморочення, блювоти, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові та гострої ниркової недостатності. З передозуванням гідрохлортіазиду пов'язують зниження концентрації електролітів (гіпокаліємію, гіпохлоремія) та гіповолемію внаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування є нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м'язового спазму і / або загострення серцевої аритмії у зв'язку з одночасним застосуванням глікозидів групи наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.
Лікування. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Хворі повинні перебувати під ретельним контролем і отримувати симптоматичну і підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу прийому препарату і тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та / або промивання шлунка. Для лікування при передозуванні можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно часто контролювати рівень електролітів і креатиніну в плазмі крові. При виникненні гіпотензії пацієнту слід придатися горизонтальне положення і надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об'єму рідини та солі в організмі.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

в сухому місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.