Клосарт таблетки вкриті плівковою оболонкою 50 мг №28

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. лозартан калію - антагоніст рецепторів ангіотензину ii (типу АТ 1). ангіотензин ii, утворений із ангіотензину i при реакції за участю апф (кінінази ii), є потужним вазоконстрикторів, первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензинової системи та важливим компонентом патофізіологічних механізмів аг. ангіотензин ii також зв'язується з рецептором АТ 1, який виявлений в багатьох тканинах (гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. ангіотензин ii також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан і його активний метаболіт карбоксильна кислота блокують всі фізіологічно значущі впливу ангіотензину II незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ 1, не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали.

Більш того, лосартан не пригнічує АПФ (кініназу II) - фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ 1, такі як посилення впливу, медіатором якого є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.

При застосуванні лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину II на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до підвищення рівня ангіотензину II в плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону в плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після скасування лозартану активність реніну в плазмі крові та показники рівнів ангіотензину II протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лосартан, так і його основний метаболіт мають більш високу спорідненість до АТ 1-рецепторів, ніж АТ 2. Активний метаболіт в 10-40 разів активніше, ніж лосартан.

Фармакокінетика. Після перорального прийому лосартан добре абсорбується і піддається метаболічним перетворенням першого проходження. Системна біодоступність становить близько 33%. Майже 14% пероральної дози лозартану перетворюється в активний карбоксильний метаболіт. C max лозартану і його активного метаболіту досягається через 1 і 3-4 годин відповідно. Лозартан і активний метаболіт інтенсивно зв'язуються з білками плазми крові, головним чином з альбуміном. Т ½ лозартану становить 2 год, активногометаболіту - 6-9 ч. Фармакокінетика лозартану та активного метаболіту є лінійною для пероральних доз лозартану до 200 мг і не змінюється з часом. Лозартан і активний метаболіт акумулюють в плазмі крові в разі повторного прийому дози 1 раз на добу. Близько 4% дози виводиться в незміненому вигляді з сечею і близько 6% - у вигляді активного метаболіту. Билиарная екскреція препарату становить певну частину елімінації лозартану та його активного метаболіту - близько 35% дози потрапляє в сечу і майже 58% - в кал.

Пацієнти похилого віку. Достовірних змін фармакокінетичних характеристик у пацієнтів похилого віку з АГ в порівнянні з молодими пацієнтами не виявлено.

Стать. Концентрації лозартану в плазмі крові у жінок з АГ в 2 рази перевищували дані показники у чоловіків. Залежності концентрації активного метаболіту від статі не виявлено.

Порушення функції печінки та нирок. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові у пацієнтів з порушеннями функції печінки в 1,7-5 разів перевищують ці показники у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

Концентрації лозартану в плазмі крові пацієнтів з кліренсом креатиніну 10 мл/хв не відрізнялися від таких у здорових пацієнтів. AUC у пацієнтів з важкими порушеннями функції нирок в 2 рази перевищувала AUC лозартану пацієнтів з нормальною функцією нирок. Плазмові концентрації активного метаболіту лозартану при цьому залишалися незмінними. Лозартан і його активний метаболіт неможливо вивести за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей. Активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів всіх вікових груп. Показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування аналогічні у новонароджених і дітей у віці від 2 років, дітей дошкільного, шкільного віку та підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту залежать більше від вікової групи, особливо при порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків. Експозиція у новонароджених і дітей у віці до 2 років є порівняно високою.

Показання

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також у дітей у віці від 6 років. лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з аг і цукровим діабетом ii типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу - як частина пекло. лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів у віці старше 60 років) у випадках, коли застосування інгібіторів апф вважається неможливим внаслідок непереносимості (особливо при кашлі) або при наявності протипоказань. пацієнтам із серцевою недостатністю, стан яких при прийомі інгібіторів апф є стабільним, призначення препарату КЛОСАРТ недоцільно. у пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування по хронічної серцевої недостатності. зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з аг і гіпертрофією лівого шлуночка, яка підтверджена ЕКГ.

Застосування

Таблетки приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.

АГ. Для більшості хворих початкова і підтримуюча доза препарату Клосарт становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3-6-му тижні після початку лікування. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Клосарт можна застосовувати в поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад гідрохлортіазидом).

Пацієнти з АГ, цукровим діабетом II типу і протеїнурією (≥0,5 г/добу). Зазвичай початкова доза препарату Клосарт становить 50 мг 1 раз на добу. Вона може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу в залежності від того, які показання АТ через 1 місяць після початку лікування. Клосарт можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними засобами (наприклад сульфонілсечовина, глітазони та інгібітори глюкозидази).

Серцева недостатність. Зазвичай початкова доза лозартану у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (тобто 12,5; 25; 50 мг/добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг (1 таблетка Клосарт 50 мг) 1 раз на добу в залежності від індивідуальної переносимості.

Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, документально підтверджено за допомогою ЕКГ. Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску може бути необхідним призначення гідрохлортіазиду в меншій дозі та / або дозу лозартану слід підвищити до 100 мг 1 раз на добу.

Окремі групи пацієнтів

Застосування у пацієнтів зі зниженим ОЦК. У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (наприклад, внаслідок застосування високих доз діуретиків) починати терапію слід з дози 25 мг 1 раз на добу.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю та хворих, які перебувають на гемодіалізі. При призначенні препарату Клосарт пацієнтам з порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкової корекції дози не потрібно.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки в анамнезі. Для пацієнтів з порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання про призначення препарату в нижчій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, тому Клосарт протипоказаний цій групі хворих.

Застосування у дітей у віці старше 6 років. Для дітей, які можуть ковтати таблетки та у яких маса тіла 20 кг і 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної - 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від змін рівня артеріального тиску.

У пацієнтів з масою тіла 50 кг рекомендована доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної - 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або понад 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.

Клосарт не рекомендується застосовувати у дітей з порушенням функції печінки.

Клосарт також не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації (СКФ) 30 мл/хв / 1,73 м 2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Застосування у пацієнтів у віці старше 75 років. Терапію слід починати з дози 25 мг 1 раз на добу. Корекції дози звичайно не потрібна.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини та будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату. тяжкі порушення функції печінки. вагітні або жінки, які планують вагітність (див. застосування в період вагітності та годування груддю). одночасне застосування лозартану і аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м2) протипоказано (див. застосування, особливі вказівки, взаємодії).

Побічні ефекти

З боку нервової системи: запаморочення, сонливість, головний біль, безсоння, м'язові судоми, парестезії, інсульт, мігрень, дисгевзія.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, дзвін у вухах.

З боку психіки: депресія.

З боку серця: серцебиття, синкопе, стенокардія, тахікардія, фібриляція передсердь.

З боку судинної системи: симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинної дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні високими дозами діуретиків), дозозалежний ортостатичний ефект.

З боку травної системи: біль у животі, диспепсія, запор, діарея, панкреатит, нудота, блювота.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, порушення функції печінки.

З боку респіраторної системи: кашель, задишка, ринорея, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику (такі зміни функції нирок можуть бути оборотними при припиненні терапії), інфекції сечовивідних шляхів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: астенія / слабкість, нездужання, набряки, грипоподібні симптоми.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка, свербіж, висипи, фоточутливість, еритродермія.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: біль у спині, біль у м'язах, біль у суглобах, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція / імпотенція.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та / або набряк обличчя, губ, глотки та / або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі відзначали ангіоневротичнийнабряк, пов'язаний із застосуванням інших препаратів, в тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенлейна - Геноха.

Лабораторні показники: гіпоглікемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня АлАТ, підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну в плазмі крові.

Особливі вказівки

Вагітність. в період вагітності протипоказано застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ii. пацієнтки, які отримують антагоністи рецепторів ангіотензину ii і планують вагітність, повинні перейти на антигіпертензивні лікарські засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування в період вагітності. при встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ii необхідно терміново припинити та при необхідності почати альтернативне лікування (див. протипоказання і застосування в період вагітності та годування груддю).

Гіперчутливість. Ангіоневротичний набряк. Під час прийому препарату у пацієнтів з набряком в анамнезі (набряки обличчя, губ, горла і / або мови) слід постійно контролювати загальний стан.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози або її підвищення, може виникати у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лосартаном або зниження початкової дози препарату. Такі ж рекомендації стосуються дітей у віці старше 6 років.

Електролітний дисбаланс. Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів з порушенням функції нирок (з / без цукрового діабету), що слід брати до уваги. Слід також ретельно контролювати концентрацію калію (можливість гіперкаліємії) в плазмі крові, а також показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується одночасне застосування лозартану і калійзберігаючихдіуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

Порушення функції печінки. З огляду на фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки.

Препарат не рекомендується для застосування у дітей з порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок. Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, які пов'язували з придушенням ренінангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або вже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення рівня сечовини та креатиніну в плазмі крові у хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій, стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.

Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати Клосарт у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування у дітей з порушенням функції нирок. Препарат не рекомендується для застосування у дітей з СКФ 30 мл/хв / 1,73 м 2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

У період застосування препарату Клосарт слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли Клосарт застосовують при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на функцію нирок.

Одночасне застосування препарату Клосарт і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендується.

Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо безпеки застосування лозартану у пацієнтів, яким тільки проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів з первинним гиперальдостеронизмом, як правило, не відзначають ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому Клосарт не рекомендується для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій і цереброваскулярні захворювання може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів з серцевою недостатністю з / без порушень функції нирок існує ризик розвитку тяжкої гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у хворих з серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за NYHA), а також у пацієнтів з серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю у такої групи пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і блокатори β-адренорецепторів.

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати Клосарт пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Застереження. Як встановлено щодо інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з АГ, які є представниками негроїдної раси.

Подвійна блокада РААС. Гіпертензія, непритомність, інсульт, гіперкаліємія, а також зміни нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) зареєстровані у схильних осіб, особливо при комбінуванні лікарських засобів, що впливають на цю систему (див. Взаємодія з іншими лікарськими). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінування блокаторів рецепторів ангіотензину II (БРА) з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується.

Комбінація з аліскіреном протипоказана пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м 2).

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність (див. Побічна дія та Особливості застосування). Якщо під час лікування підтверджується вагітність, застосування препарату слід негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II в II і III триместр індукує фетотоксичність (ослаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо в II триместр вагітності застосовувалися антагоністи рецепторів ангіотензину II, рекомендується провести УЗД для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід часто перевіряти з приводу розвитку артеріальної гіпотензії.

Годування грудьми. Оскільки немає інформації про застосування лозартану в період годування грудьми, не рекомендується призначати цей препарат. Бажано альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки в період годування грудьми, особливо в період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Діти. Безпека і ефективність застосування препарату Клосарт дітям у віці до 6 років не встановлені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Дані про вплив лозартану на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами обмежені. Слід враховувати можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення і сонливість, особливо на початку лікування і при збільшенні дози препарату.

Взаємодії

Інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. одночасне застосування з іншими препаратами, які можуть індукувати таке побічна дія, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP) 2C9 активногометаболіту - карбоксікіслоти. Встановлено, що флуконазол знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%, а одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту в плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідомо. Є відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2C9).

Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, триамтерен, амілорид), або можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин), добавок, що містять калій, або замінників солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендується.

Про оборотне підвищення концентрацій літію в плазмі крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування препаратів літію і лозартану слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендується контролювати рівень літію в плазмі крові протягом періоду лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозах, що мають протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків з НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути питання про моніторинг функції нирок після початку супутньої терапії, далі - періодично.

Подвійна блокада (наприклад шляхом додавання інгібітору АПФ або аліскірен до антагоністів рецепторів ангіотензину II) повинна обмежуватися індивідуально певними випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок і електролітів. В окремих дослідженнях показано, що у пацієнтів з встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів подвійна блокада РААС пов'язана з більш високою частотою виникнення гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії, а також зміни функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), в порівнянні з застосуванням одного препарату, що діє на РААС. Не рекомендується поєднане введення аліскірен з лозартаном у хворих з цукровим діабетом або у осіб з нирковою недостатністю (СКФ 60 мл/хв) (див. Побічна дія).

Передозування

Симптоми передозування. дані про передозування лозартану обмежені. найбільш ймовірними проявами передозування є гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусной) стимуляції.

Лікування. Лікування залежить від тривалості часу, що пройшов після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому лозартану показано застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму і коригувати при необхідності. Лозартан і його активні метаболіти виводяться при гемодіалізі.

Умови зберігання

При температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці.