Інструкція Уромітексан 400 мг розчин для ін'єкцій 400 мг ампула 4 мл №15

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

УРОМІТЕКСАН® 400 мг

(UROMITEXAN® 400 mg)

 

 

Склад:

діюча речовина: mesna;

1 мл розчину містить месни 100 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин в ампулах з прозорого безбарвного скла об’ємом 5 мл з точкою розлому і двома кольоровими кодувальними кільцями (верхнє – синього кольору, нижнє – зеленого кольору).

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються для усунення токсичних ефектів протипухлинної терапії.

Код АТХ V03A F01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

З одного боку, механізм дії Уромітексану® 400 мг спрямований на зменшення уротоксичних ефектів гідроксиметаболітів оксазафосфоринів, а з іншого боку – на формування нетоксичних адитивних сполук з акролеїном. Ці реакції сприяють регіональній детоксикації в нирках та еферентних сечовивідних шляхах.

Фармакокінетика.

У сироватці крові месна, яку застосовують у вигляді вільної тіолової сполуки, швидко перетворюється у метаболіт – дисульфід месни, значна частина якого після клубочкової фільтрації відновлюється до вільної тіолової сполуки. Препарат майже винятково виводиться нирками. Виведення препарату нирками починається одразу ж після його застосування. Протягом перших 4 годин після застосування одноразової дози препарат в основному виводиться у вигляді вільної SH-сполуки, а потім майже винятково у вигляді дисульфіду. Препарат майже повністю виводиться нирками приблизно через 8 годин.

Приймаючи до уваги необхідність захисту сечового міхура під час лікування оксазафосфоринами, сеча являє собою відповідне середовище, де приблизно 30 % внутрішньовенної дози препарату біологічно доступно у вигляді вільної SH-месни.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Профілактика токсичної дії оксазафосфоринів (іфосфамід, циклофосфамід, трофосфамід) на сечовивідні шляхи, зокрема у пацієнтів групи високого ризику – після променевої терапії органів малого таза, з циститом після попереднього лікування оксазафосфоринами або розладами з боку сечовивідних шляхів в анамнезі.

 

 

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до месни, тіолвмісних сполук або до будь-якої допоміжної речовини препарату.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Відсутня.

 

Особливості застосування.

Гіперчутливість

Реакції гіперчутливості до месни були зареєстровані після застосування месни в якості уропротектора. До них належать шкірні реакції, що характеризуються такими симптомами як локалізована або генералізована кропив’янка або інші форми екзантеми, свербіж, печіння, ангіоневротичний набряк та/або гіперемія.

Крім того, були зареєстровані випадки тяжких бульозних реакцій і виразкових уражень шкіри і слизової оболонки. Деякі реакції були розглянуті як такі, що узгоджувалися з синдромом Стівенса-Джонсона, токсичним епідермальним некролізом або ексудативною мультиформною еритемою.

Інші реакції, як було показано, узгоджувалися з діагнозом стійкого медикаментозного дерматиту. Також повідомлялося про випадки появи висипань, що розвивали в результаті фотосенсибілізації шкіри.

У деяких випадках шкірні реакції супроводжувалися одним або кількома іншими симптомами, такими як:

• пропасниця;

• серцево-судинні симптоми (артеріальна гіпотензія, в деяких випадках зареєстрована як стійка затримка рідини, тахікардія, ЕКГ-ознаки, що свідчили про периміокардит, див. розділ

«Побічні реакції»

);

• ознаки, які узгоджувалися з гострим порушенням функції нирок;

• легеневі симптоми (гіпоксія, дихальна недостатність, бронхоспазм, тахіпное, кашель, мокротиння з кров’ю; див. розділ

«Побічні реакції»

);

• подовження протромбінового часу (ПЧ) і часткового тромбопластинового часу (ЧПЧ), лабораторні ознаки дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдрому);

• гематологічні порушення (лейкопенія, еозинофілія, лімфопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія; див. розділ

«Побічні реакції»

);

• підвищення рівня печінкових ферментів;

• нудота, блювання;

• біль у кінцівках, артралгія, міалгія, нездужання;

• стоматит;

• кон’юнктивіт.

Деякі реакції проявлялися як анафілаксія.

Пропасниця супроводжувалася, наприклад, артеріальною гіпотензією, але при цьому ніяких шкірних проявів зареєстровано не було.

Аутоімунні захворювання пов’язуються з підвищеним ризиком розвитку алергічних та/або анафілактоїдних реакцій (див. розділ

«Побічні реакції»

). З цієї причини захист сечовивідних шляхів за допомогою Уромітексану® 400 мг у таких пацієнтів рекомендується проводити після ретельної оцінки співвідношення ризику/користі та під медичним спостереженням.

У разі застосування месни в схемах лікування тяжких системних аутоімунних порушень і злоякісних новоутворень були зареєстровані випадки тяжких, а також незначних реакцій.

У більшості випадків небажані реакції спостерігалися під час або після першого випадку лікування, або після декількох тижнів застосування месни. В інших випадках початкова небажана реакція спостерігалася тільки після декількох місяців застосування препарату.

У багатьох випадках симптоми з’являлися в день застосування препарату, з тенденцією до більш коротких проміжків часу після наступних експозицій.

У деяких пацієнтів виникнення та/або тяжкість реакцій, імовірно, змінюються залежно від дози препарату.

 

Після повторного застосування препарату повідомлялося про випадки рецидиву небажаних реакцій, у деяких випадках зі збільшенням тяжкості. Тим не менше в деяких випадках небажані реакції не повторювалися після повторного застосування препарату.

Деякі пацієнти з наявністю небажаних реакцій в анамнезі продемонстрували позитивні результати тесту щодо реакції уповільненого типу з боку шкіри. Проте негативний результат щодо реакцій уповільненого типу не виключає наявності гіперчутливості до месни. Позитивні шкірні реакції негайного типу мали місце у пацієнтів незалежно від попередньої експозиції месни чи наявності реакцій гіперчутливості в анамнезі, а також могли бути пов’язані з концентрацією розчину месни, що використовувався для оцінки.

Лікарі, які призначають препарат:

- мають бути поінформовані про можливість розвитку таких небажаних реакцій, а також про те, що ці небажані реакції можуть погіршуватися після повторного застосування препарату, а в деяких випадках можуть бути небезпечними для життя;

- повинні знати про те, що реакції гіперчутливості на застосування месни були інтерпретовані як такі, що нагадують клінічну картину сепсису, а у пацієнтів з аутоімунними порушеннями нагадують загострення основного захворювання.

Тіолові сполуки

Месна являє собою тіолову сполуку, тобто це сульфгідрильна (SH) група, що містить органічну сполуку. Тіолові сполуки демонструють деяку схожість у своєму профілі небажаних реакцій, у тому числі щодо потенціалу спричиняти тяжкі шкірні реакції. Приклади лікарських засобів, які є тіоловими сполуками, включають аміфостин, пеніциламін і каптоприл.

Досі не зрозуміло, чи пацієнти, у яких спостерігалися небажані реакції на застосування такого препарату, мають підвищений ризик для розвитку будь-яких реакцій або аналогічних реакцій до іншої тіолової сполуки. Однак при розгляді подальшого застосування іншої тіолової сполуки таким пацієнтам слід прийняти до уваги можливість підвищеного ризику розвитку небажаних реакцій.

За допомогою месни не можна запобігти розвитку геморагічного циститу у всіх пацієнтів. Стан пацієнтів повинен контролюватися відповідним чином.

Під час застосування препарату необхідно підтримувати кількість виділеної сечі на достатньому рівні, як це вимагається при лікуванні оксазафосфорином.

 

Взаємодії при виконанні лабораторних досліджень

При застосуванні месни можуть мати місце хибно-позитивні реакції тестів на основі натрію нітропрусиду (у тому числі тести з використанням індикаторних смужок) на виявлення кетонових тіл у сечі. Кольорова реакція на кетони, що спостерігається після застосування месни, має швидше червонувато-пурпурне, ніж пурпурне забарвлення, і є менш стійкою.

При застосуванні месни можуть мати місце хибно-позитивні реакції у скринінгових тестах на основі реагенту Тіллмана на виявлення аскорбінової кислоти в сечі.

У дослідженнях фармакокінетики з участю здорових добровольців значення сироваткових рівнів креатинфосфокінази (КФК) були нижчими у зразках, взятих через 24 години після застосування месни, ніж у зразках, що були взяті перед застосуванням препарату. Хоча наявних даних недостатньо, щоб визначити причину цього явища, але можна вважати, що має місце суттєва інтерференція у разі використання тіол (наприклад, N-ацетилцистеїн)-залежних ферментативних тестів на визначення рівнів КФК.

Для отримання інформації щодо відхилень у лабораторних тестах, які спостерігалися у ході проведення фармакокінетичних досліджень, див. також розділ

«Побічні реакції»

.

Уромітексан® 400 мг містить натрій, але менше 1 ммоль (23 мг) натрію на 10 мл.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Жодних адекватних даних про застосування месни вагітним жінкам або жінкам, які годують груддю, немає. Перед призначенням месни лікарі повинні ретельно оцінити для кожної конкретної пацієнтки потенційні ризики та переваги лікування. Період вагітності або годування груддю є протипоказанням для цитостатичного лікування, тому застосування месни у цей період небажане. 

Оскільки Уромітексан® 400 мг слід застосовувати в якості уропротектора в рамках цитостатичної терапії із застосуванням оксазафосфоринів, можливість його застосування у період вагітності або годування груддю регламентується критеріями для цього типу цитостатичної терапії.

У дослідженнях на тваринах не виявлено жодних доказів ембріотоксичного або тератогенного впливу месни.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Навіть якщо Уромітексан® 400 мг застосовувати згідно з рекомендаціями, відомо, що препарат може спричинити розвиток небажаних реакцій, таких як нудота, блювання або реакції з боку системи кровообігу, що можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Крім того, оскільки Уромітексан® 400 мг слід застосовувати з оксазафосфоринами, вплив останніх слід прийняти до уваги.

 

Спосіб застосування та дози.

Якщо інше не передбачене, Уромітексан®  400 мг зазвичай слід вводити шляхом внутрішньовенної ін’єкції дорослим у дозі, що становить 20 % від відповідної дози оксазафосфоринів, під час «0» (час введення оксазафосфорину), через 4 години і через 8 годин.

Приклад введення Уромітексану®  400 мг одночасно з ін’єкцією оксазафосфорину: