Інструкція Ампісульбін порошок для розчину для ін'єкцій 1,5 г флакон №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

АМПІСУЛЬБІН®

(AMPISULBINÒ)

Склад:

діюча речовина: ampicillin, sulbactam;

1 флакон містить 1,5 г стерильної суміші ампіциліну натрієвої солі і сульбактаму натрієвої солі у відношенні 2:1 у перерахуванні на ампіцилін 1,0 г та сульбактам 0,5 г .

 

Лікарська форма.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.

 

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальний засіб для системного застосування. Ампіцилін та  інгібітор ферменту. Код АТХ J01C R01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Препарат являє собою комбінацію бета-лактамного інгібітора – сульбактаму та бактерицидного бета-лактамного антибіотика – ампіциліну.

Ампіцилін відноситься до групи пеніцилінів широкого спектра дії та проявляє активність проти грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Ампіцилін проявляє бактерицидну дію, пригнічуючи біосинтез оболонок клітин мікроорганізмів у фазі проліферації.

Сульбактам пригнічує бета-лактамази бактерій, що інактивують пеніциліни, таким чином посилює дію ампіциліну у стійких до пеніциліну мікроорганізмів. Сульбактам проявляє антибактеріальну активність тільки до Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Moraxella Branhamella catarrhalis та Burkholderias cepacia.

Стійкість до сульбактаму/ампіциліну може базуватися на наступних механізмах:

-        інактивація бета-лактамазами, внаслідок чого сульбактам/ампіцилін не має достатнього впливу на бактерії, що продукують беталактамазу;

-        зниження афінності пеніцилін-зв’язуючих білків (ПЗБ) у зв’язку з мутацією існуючих ПЗБ або у зв’язку з продукуванням додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну;

-        недостатнє пригнічення ПЗБ через слабку пенітрацію ампіциліну у зовнішню стінку клітини.

Зазвичай чутливі види мікроорганізмів

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін чутливий), Enterococcus faecalis, Streptococcus pneumonia та інші стрептококи.

Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae та parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae та meningitidis.

Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis та види цього роду.

Види, що набувають резистентності у поодиноких випадках

Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis.

Аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, бактерії роду Klebsiella та Proteus.

Вроджені резистентні мікроорганізми

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін стійкий).

Аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, види Citrobacter, Morganella morganii, Serratia та всі ентеробактерії, що продукують беталактамазу типу І.

Контрольні показники

Для ампіциліну/сульбактаму рекомендовані наступні контрольні показники мінімальної інгібуючої концентрації (МІС, мкг/мл згідно з EUCAST): чутливий ≤ 2, резистентний ≥ 8.

Рівень резистентності може варіювати залежно від географічного положення та часу, тому для лікування тяжких інфекцій бажано мати локальну інформацію щодо резистентності для обраних видів. У разі необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо локальний рівень резистентності досягає таких розмірів, що користь від препарату ставиться під сумнів, хоча б у випадку деяких видів інфекцій. Рекомендовано встановити  мікробіологічний діагноз, включаючи ідентифікацію збудника та визначення чутливості до кліндаміцину під час лікування тяжких інфекцій або у випадку резистентності до терапії.

Фармакокінетика.

Всмоктування/розподіл. Як після внутрішньовенного, так і після внутрішньом’язового введення досягаються високі концентрації ампіциліну/сульбактаму в сироватці крові. Після внутрішньовенного введення ампіциліну/сульбактаму досягаються вищі концентрації, ніж після внутрішньом’язового введення, але біодоступність ампіциліну/сульбактаму після внутрішньом’язового введення є майже повною. Окрім того, сульбактам/ампіцилін добре розподіляється у більшості тканин, рідин організму та секреціях.

Метаболізм. Поки що не визначено метаболіти  сульбактаму та ампіциліну.

Виведення. Період напіввиведення як сульбактаму, так і ампіциліну у дорослих становить приблизно 1 годину. У пацієнтів віком від 65 років період напіввиведення становить             2-3 години. У дітей віком 1-1,5 року період напіввиведення дещо коротший (приблизно
50 хвилин), тоді як він набагато довший  (8-9 годин) у новонароджених та недоношених дітей. Приблизно 80 % обох речовин виводиться у незмінному стані з сечею протягом             8 годин після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну.

Супутнє введення сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно важливих відхилень від кінетичних параметрів, які спостерігаються при введенні разової дози окремих субстанцій.

 

Клінічні характеристики.

Показання

.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:

-        інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;

-        інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;

-        внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;

-        бактеріальна септицемія;

-        інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;

-        гонококові інфекції.

Препарат можна призначати у періопераційному періоді з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, які перенесли операції у черевній та тазовій порожнинах та у яких може бути зараження у черевній порожнині. При кесаревому розтині або перериванні вагітності препарат можна застосувати з метою профілактики для зниження випадків післяопераційного сепсису.

Слід брати до уваги, що сульбактам/ампіцилін неефективний проти Pseudomonas aeruginosa.

При застосуванні препарату необхідно врахувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протимікробних речовин.

 

Протипоказання.

-        Гіперчутливість до будь-яких компонентів препарату.

-        Алергічні реакції в анамнезі до будь-яких пеніцилінів. Також необхідно враховувати можливість виникнення перехресної алергії до цефалоспоринів.

-        Інфекційний мононуклеоз та лімфатична лейкемія, через схильність до розвитку реакцій шкіри, подібних до кору.

Якщо для відновлення порошку використовують 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, треба брати до уваги протипоказання, що зазначені в Інструкції для медичного застосування до відповідного лікарського засобу.

 

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ацетилсаліцилова кислота, індометацин і фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів.
Алопуринол – при одночасному застосуванні алопуринолу та ампіциліну частота виникнення висипань у пацієнтів, які отримують обидва препарати, суттєво підвищується порівняно з відповідною частотою у пацієнтів, які отримують лише ампіцилін.

Аміноглікозиди – змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовувати одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом як мінімум в 1 годину.

Антикоагулянти – парентеральні пеніциліни можуть порушити функцію агрегації тромбоцитів та показники коагуляції. Ці ефекти можуть посилитися при одночасному застосуванні антикоагулянтів.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди та тетрацикліни) можуть впливати на бактерицидну дію пеніцилінів, тому краще уникати їхнього одночасного застосування.

Естрогени (пероральні контрацептиви) – є повідомлення про зниження ефективності пероральних контрацептивів у жінок, які застосовували ампіцилін, наслідком чого стала незапланована вагітність. Незважаючи на те, що цей вплив слабо виражений, пацієнтам слід застосовувати інший або додатковий метод контрацепції у період застосування ампіциліну.
Метотрексат – одночасне застосування з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та інтоксикації метотрексатом. Такі пацієнти мають бути під ретельним наглядом, також для цих пацієнтів може бути необхідним застосування підвищених доз кальцію фолінату протягом тривалого часу.

Пробенецид зменшує ниркову екскрецію ампіциліну і сульбактаму; при одночасному застосуванні виникає підвищення рівня концентрацій активних речовин у сироватці крові, подовжується період напіввиведення та підвищується ризик виникнення токсичності. Зазвичай цей ефект може бути застосований для деяких захворювань (наприклад, гонорея) з метою забезпечення концентрації препарату в сироватці крові протягом тривалішого часу.
Вплив на лабораторні показники – хибно-позитивний результат щодо глюкозурії може бути виявленим при визначенні цукру в сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту). У таких випадках визначення глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.

При призначенні ампіциліну вагітним жінкам спостерігалося тимчасове зниження у плазмі крові рівнів кон’югованих естрогенів, естріол глюкуроніду, кон’югованого естрону та естрадіолу. Подібні ефекти можливі і при застосуванні препарату.

 

Особливості застосування.

У пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна гарячка, кропив’янка або бронхіальна астма, ризик реакцій гіперчутливості підвищений.
Як і у випадку з іншими пеніцилінами, у поодиноких випадках повідомлялося про виникнення анафілактичного шоку у пацієнтів, яким була призначена терапія препаратом. Така реакція частіше зустрічається у пацієнтів, в анамнезі яких є алергічні реакції на пеніциліни або інші алергічні реакції. Перед призначенням терапії препаратом слід детально розпитати пацієнта про реакції гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів або до інших речовин. При виникненні алергічної реакції на лікарський засіб слід припинити терапію препаратом та/або розпочати відповідну терапію. Серйозні анафілактичні реакції потребують лікування епінефрином. У разі необхідності слід призначити кисень (можливо, після інтубації) і глюкокортикоїди внутрішньовенно.

З метою своєчасного виявлення ознак надмірного росту нечутливих організмів, включаючи гриби, слід регулярно контролювати стан пацієнта.

Необхідно бути обережним при призначенні антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдом, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування препарату і розпочати відповідну терапію.

При застосуванні антибактеріальних препаратів, включаючи сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток антибіотико-асоційованої діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), зі ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику і призводить до підвищеного росту Clostridium difficile. Clostridium difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку CDAD.

Штами Clostridium difficile, що продукують токсини, можуть підвищувати захворюваність і летальність, оскільки такі інфекції є резистентними до антибактеріальної терапії та можуть потребувати колектомії. Можливість CDAD повинна бути розглянута для всіх пацієнтів з діареєю, є наслідком антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток CDAD повідомлялося після 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії.

У випадку сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом і розпочати відповідну терапію (наприклад, ванкоміцин для перорального застосування 4×250 мг щодня). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.
Перед початком лікування гонореї, коли існує підозра щодо одночасної наявності сифілісу, необхідно попередньо провести дослідження «у темному полі». Далі протягом щонайменше 4-х місяців потрібно проводити серологічні тести з частотою 1 раз на місяць.

Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні новонародженим (перш за все недоношеним) та немовлятам.

Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів, комбінація ампіциліну і сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки однієї з речовин є недостатньою.

Оскільки інфекційний мононуклеоз має вірусне походження, не слід застосовувати у лікуванні ампіцилін. У більшості пацієнтів з мононуклеозом, які отримували ампіцилін, виникали висипання на шкірі. Можливо, пацієнти з ВІЛ-інфекцією мають також підвищений ризик виникнення висипання на шкірі.

Пацієнтам, які знаходяться на натрієвій дієті, слід брати до уваги, що 1,5 г препарату містить приблизно 115 мг (5 ммоль) натрію.

Перед застосуванням лідокаїну або іншого місцевого анестетика необхідно провести шкірні проби для визначення індивідуальної чутливості до цих лікарських засобів (у разі використання останніх необхідно врахувати інформацію щодо їх безпеки застосування).

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Недостатньо даних щодо застосування сульбактаму/ампіциліну вагітним жінкам. Не було повідомлень щодо дефектів розвитку або ембріотоксичного ефекту у дослідженнях на тваринах. Проте препарат слід застосовувати у період вагітності тільки у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Сульбактам проникає крізь плацентарний бар’єр.

Годування груддю. Невеликі кількості ампіциліну та сульбактаму проникають у грудне молоко. Недостатньо даних щодо застосування препарату у період годування груддю, тому на період терапії препаратом слід припинити годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування препаратом у деяких пацієнтів можливе виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»), тому необхідно дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом і заняттям іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

 

Спосіб застосування та дози.

Перед початком терапії із застосуванням препарату Ампісульбін та лідокаїну чи іншого анестетика необхідно провести шкірні проби для визначення індивідуальної чутливості до цих лікарських засобів (у разі використання останніх необхідно враховувати інформацію щодо їх безпеки застосування).

Препарат слід застосовувати внутрішньом’язово або внутрішньовенно (у вигляді болюсної ін’єкції або інфузії).

Для підготовки до використання препарат слід розвести стерильною водою для ін’єкцій або іншим сумісним розчином. Після додання розчинника слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого візуально оцінити повноту розчинення.

Препарат розчинити за допомогою щонайменше 3,2 мл води для ін’єкцій (або іншого сумісного розчину) відповідно. Вводити внутрішньом’язово, у вигляді болюсної ін’єкції (протягом щонайменше 3-х хвилин). При більшому розведенні дозу можна вводити як болюсно, так і у вигляді внутрішньовенної інфузії (протягом 15-30 хвилин).

При внутрішньом’язовому застосуванні препарат слід вводити глибоко у м’яз; якщо ін’єкції болючі, то для відновлення порошку можна використовувати 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, що підходить.

Максимальна кінцева концентрація сульбактаму/ампіциліну – 125 мг/250 мг в 1 мл.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до сульбактаму та ампіциліну мікроорганізмами

Застосування дорослим

Залежно від тяжкості інфекції добову дозу препарату від 1,5 г до 12 г слід застосувати у поділених дозах кожні 6-8 годин (кожні 12 годин при менш тяжких інфекціях); максимальна добова доза не має перевищувати 12 г для препарату ( 4 г для сульбактаму).