Інструкція Аффида макс з аргініном саше №20

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства охорони

здоров’я України 11.03.2021 №440 Реєстраційне посвідчення № UA/18597/01/01

 

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АФФИДА МАКС З АРГІНІНОМ

(AFFIDA MAX WITH ARGININE)

АРГІНІНОМ Проти болю, жару та запалення

Склад:

діюча речовина: ібупрофен;

1 саше містить 400 мг* ібупрофену;

допоміжні речовини: аргінін, аспартам (E 951), цукор, натрію гідро­карбонат, сахарин натрію, натрію лаурилсульфат, ментол, аромати­затор м’ятний, вода очищена.

Лікарська форма.

Гранули для орального розчину.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі гранули з ароматом м’яти.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби.

Код АТХ M01A E01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ібупрофен є нестероїдною сполукою, похідною пропіонової кислоти з вираженими протизапальними, знеболювальними та жарознижу­вальними властивостями. Його механізм дії може бути зумовлений гальмуванням синтезу простагландинів. Простагландини відігра­ють важливу роль у розвитку гарячки, болю та запалення. Експе­риментальні дані вказують на те, що ібупрофен може конкурентно інгібувати дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному введенні. Деякі фармакодинамічні дослідження показали, що при прийомі 400 мг ібупрофену протягом 8 годин до або протягом 30 хвилин після введення дози ацетил­саліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) вплив ацетил­саліцилової кислоти на агрегацію тромбоксану або тромбоцитів був знижений. Проте обмеженість експериментальних даних та невизна­ченість щодо можливості їх екстраполяції на клінічну ситуацію не дають змоги зробити чіткий висновок про можливість регулярного застосування ібупрофену і прогнозувати клінічні ефекти при нере­гулярному застосуванні ібупрофену.

Фармакокінетика.

Ібупрофен – це лікарський засіб, який має лінійні властивості фармакокінетики.

Абсорбція

Ібупрофен при прийомі перорально швидко і приблизно на 80 % всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ШКТ). Ібупрофен з аргініном у гранулах для приготування орального розчину має ви­соку і швидку абсорбцію завдяки наявності амінокислоти L-аргініну, що сприяє його солюбілізації та покращує його біодоступність. Пік концентрації в плазмі досягається вже через 20 хвилин після застосування. При прийомі ібупрофену з аргініном у гранулах для орального розчину не виявлено накопичення препарату або його метаболітів.

Поширення

Очевидний об’єм розподілу ібупрофену після перорального застосу­вання становить від 0,1 до 0,2 л/кг, значне зв’язування з білками плазми становить близько 99 %.

Метаболізм

Ібупрофен значною мірою метаболізується в печінці шляхом гідрок­силювання та карбоксилювання ізобутильної групи, а метаболіти ібупрофену не мають фармакологічної активності.

Виведення

Виведення ібупрофену з організму відбувається в основному нирка­ми через 24 години. Приблизно 10 % виводиться у незмінній формі і 90 % – у вигляді неактивних метаболітів більшою мірою у вигляді глюкуронідів.

Застосування ібупрофену з їжею затримує Tmax (від ± 2 годин натщесерце, до ± 3 годин після вживання їжі), хоча це не впливає на кількість всмоктування.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Симптоматичне лікування гарячки.

- Лікування легкого та помірного болю, включаючи мігрень.

- Симптоматичне лікування артритів (включаючи ювенільний рев­матоїдний артрит), артроз, анкілозуючий спондиліт та неревма­тичне запалення.

- Симптоматичне полегшення при первинній дисменореї.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якої з допом­іжних речовин лікарського засобу.

- Підвищена чутливість до саліцилатів або до інших НПЗЗ (пацієн­ти з астмою в анамнезі, гострим ринітом, кропив’яною, ангіонев­ротичним набряком або іншими реакціями алергічного типу після застосування речовин з подібною дією).

- Запальні захворювання кишечника.

- Тяжка печінкова недостатність.

- Тяжка ниркова недостатність.

- Пацієнти з геморагічним діатезом або іншими порушеннями згор­тання крові.

- Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфо­рації, пов’язаних із застосуванням НПЗЗ.

- Пептична виразка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої ви­разкової хвороби чи кровотечі).

- Виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки.

- Серйозна серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA).

- ІІІ триместр вагітності. (див. розділ «Особливості застосування»).

- Цереброваскулярні або інші кровотечі в активній фазі.

- Порушення кровотворення нез’ясованої етіології.

- Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недо­статнім вживанням рідини).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати в комбінації з іншими лікарськими засобами, які можуть збільшити ризик виразки ШКТ, шлунково-кишкової кровотечі або порушення функції нирок. Експе­риментальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні. Проте з огляду на обмеженість цих даних і неясність щодо можливості екстраполяції їх на клінічну си­туацію не можна зробити чіткого висновку відносно регулярного застосування ібупрофену та вірогідних клінічних ефектів при нере­гулярному прийомі ібупрофену.

Ібупрофен, як і інші НПЗЗ, не слід застосовувати у комбінації з:

Антикоагулянти. НПЗЗ можуть підсилювати ефекти антикоагу­

лянтів дикумаринового ряду, наприклад варфарину (див. розділ «Особливості застосування»).

Антитромбоцитарні лікарські засоби. НПЗЗ збільшують ри­

зик шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»).

Ацетилсаліцилова кислота. Зазвичай не рекомендується засто­совувати ібупрофен одночасно з ацетилсаліциловою кислотою че­рез потенційне збільшення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг на добу) призначав лікар.

Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низької дози аце­тилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непев­ність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібу­профену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Кортикостероїди. Підвищення ризику шлунково-кишкових вира­зок або кровотеч при застосуванні з НПЗЗ (див. розділ «Особли­вості застосування»).

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Мо­

жуть збільшити ризик шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші НПЗЗ, в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2. Слід уникати одночасного призначення з іншими НПЗЗ, оскільки за­стосування різних НПЗЗ може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок або кровотеч через синергічний ефект.

Метотрексат (у дозах 15 мг/тиждень або більше). При засто­суванні НПЗЗ та метотрексату з 24-годинним інтервалом спостері­гається підвищений рівень метотрексату у плазмі крові (нирковий кліренс метотрексату може бути знижено за рахунок дії НПЗЗ) з подальшим підвищенням ризику токсичної дії метотрексату. Тому слід уникати застосування ібупрофену у пацієнтів, які отримують лікування метотрексатом у високих дозах.

Гідантоїни та сульфаніламіди. Токсичний вплив цих речовин може бути посилений при застосуванні з НПЗЗ. При одночасному застосу­ванні з ібупрофеном може підвищитися рівень фенітоїну в плазмі крові.

Тиклопідин. НПЗЗ не слід застосовувати в комбінації з тиклопіди­ном через ризик появи адитивного ефекту на пригнічення функції тромбоцитів.

Літій. НПЗЗ можуть збільшувати рівень літію в плазмі за рахунок зменшення ниркового кліренсу літію. Слід уникати одночасного застосування літію з НПЗЗ, крім випадків, коли проводиться кон­троль рівнів літію. Необхідно враховувати можливість зниження дози літію.

Міфепристон. НПЗЗ не слід застосовувати протягом 8–12 днів піс­ля застосування міфепристону, оскільки це може зменшити ефек­тивність міфепристону.

Слід бути обережними при одночасному застосуванні з:

Дигоксин. НПЗЗ можуть підвищувати ризик токсичного впливу ди­гоксину, підвищуючи його рівень у плазмі крові.

Серцеві глікозиди. НПЗЗ можуть посилити серцеву недостатність, знижуючи швидкість клубочкової фільтрації і збільшуючи рівень серцевих глікозидів.

Метотрексат (у низьких дозах, менше 15 мг/тиждень). Застосу­вання ібупрофену протягом 24 годин до або після введення мето­трексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату та збільшення його токсичності. При застосуванні НПЗЗ у комбінації з метотрексатом у низьких дозах слід ретельно контролювати по­казники крові пацієнта, особливо протягом перших тижнів одночас­ного застосування. Крім того, особливо ретельно слід проводити спостереження в разі порушення функції нирок, незалежно від сту­пеня, особливо у пацієнтів літнього віку, і контролювати функцію нирок, щоб запобігти можливому зниженню кліренсу метотрексату.

Моклобемід. Збільшує ефект ібупрофену.

Аміноглікозиди. НПЗЗ можуть зменшити виведення аміноглікозидів.

Пентоксифілін. У пацієнтів, які отримували ібупрофен у поєднанні з пентоксифіліном, може збільшитися ризик кровотечі, тому реко­мендується стежити за часом кровотечі.

Фенітоїн. Рівень фенітоїну в плазмі може збільшитися при одно­часному застосуванні з ібупрофеном.

Пробенецид і сульфіпіразон. Одночасне застосування може спри­чинити підвищення концентрації ібупрофену в плазмі крові. Ця взаємодія може бути пов’язана з механізмом інгібування у місці, де відбувається ниркова канальцева секреція і глюкуронізація, а також може потребувати коригування дози ібупрофену.

Хінолони. Є повідомлення про випадки появи судом, які можуть бути зумовлені одночасним застосуванням хінолонів та деяких НПЗЗ.

Тіазиди, речовини, споріднені з тіазидами, петльові діуретики та калійзберігаючі діуретики. НПЗЗ можуть знижувати діуре­тичний ефект цих лікарських засобів, а також при одночасному застосуванні НПЗЗ та діуретиків можуть збільшити ризик ниркової недостатності в результаті зменшення ниркового кровотоку. Як у випадку з іншими НПЗЗ, одночасне застосування з калійзберігаю­чими діуретиками може спричинити підвищення рівня калію, тому необхідно стежити за рівнем калію у плазмі крові.

Сульфонілсечовина. НПЗЗ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект сульфонілсечовини, заміщуючи його зв’язки з білками плаз­ми. При супутньому застосуванні рекомендується перевіряти зна­чення глюкози в крові як запобіжний захід.

Циклоспорин, такролімус. Одночасне застосування з НПЗЗ може збільшити ризик нефротоксичності через зниження ниркового син­тезу простагландинів. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід ретельно контролювати функцію нирок.

Антигіпертензивні лікарські засоби (включаючи інгібітори АПФ або бета-блокатори) та діуретики. НПЗЗ можуть знижувати ефективність діуретиків та антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, у зневоднених пацієнтів або у літніх пацієнтів з ослабленою функ­цією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що інгібують циклооксиге­назу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обе­режністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності дов­готривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичні­стю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗЗ.

Калійзберігаючі діуретики. Одночасне застосування ібупрофену і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (реко­мендується перевірка калію в сироватці крові).

Інгібітор цитохрому CYP2C9. Прийом ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може збільшити вплив ібупрофену (субстрату CYP2C9). У дослідженні, проведеному з вориконазолом та флуконазолом (ін­гібіторами CYP2C9), спостерігалося збільшення впливу S (+) - ібу­профену з 80 до 100 %. Зменшення дози ібупрофену слід врахову­вати при одночасному введенні потужних інгібіторів CYP2C9, особ­ливо при застосуванні високих доз ібупрофену як вориконазолом, так і флуконазолом.

Тромболітики. Може збільшитися ризик виникнення кровотечі.

Зидовудин. Через одночасне застосування може збільшитися ризик виникнення токсичного впливу щодо еритроцитів внаслідок впливу на ретикулоцити. Тяжка анемія виникає через тиждень після початку застосування НПЗЗ. Під час одночасної терапії з НПЗЗ слід контролювати показники крові, особливо на початку лікування. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.

Цукрознижувальні лікарські засоби. Ібупрофен посилює цукрозни­жувальну дію пероральних протидіабетичних лікарських засобів та інсуліну. Може бути необхідним коригування дози. Як застережний захід при одночасному застосуванні цих препаратів рекомендується контроль рівня глюкози в крові.

Рослинні екстракти. Гінкго білоба при одночасному застосуванні з НПЗЗ може посилити ризик кровотечі.

Продукти харчування. Застосування ібупрофену разом із їжею затримує швидкість абсорбції ібупрофену (див. розділ «Фармакокінетика»).

Алкоголь. Варто уникати застосування ібупрофену пацієнтам, які зловживають алкоголем (14–20 або більше доз алкогольних напоїв на тиждень), з огляду на підвищення ризику виникнення побічних ефектів з боку ШКТ, в тому числі кровотеч.

Особливості застосування.

Побічні реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефек

­тивну дозу протягом найкоротшого періоду часу для контролю сим­

птомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інші НПЗЗ. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, підвищує ри­зик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.

Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при про­явах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.

Метаболізм порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам із вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад, гостра переміжна порфірія).

Ризики з боку ШКТ. При застосуванні всіх НПЗЗ повідомлялося про розвиток шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфора­ції, які можуть мати летальний наслідок, у будь-який період часу протягом лікування з попереджувальними симптомами або без них, незалежно від наявності серйозних шлунково-кишкових кровотеч в анамнезі.

Ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфо­

рації збільшується при підвищенні доз НПЗЗ у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо якщо виразка була ускладнена кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Такі пацієнти повинні розпочинати лікування з най

­нижчої можливої дози. Слід розглянути можливість одночасного призначення захисних лікарських засобів (наприклад, мізопросто­лу або інгібіторів протонної помпи) тим пацієнтам, які одночас­

но приймають ацетилсаліцилову кислоту у низькій дозі або інші лікарські засоби, що можуть збільшувати ризик з боку ШКТ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти, особливо літнього віку, із захворюваннями ШКТ в анам­незі повинні повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні сим­птоми (зокрема про шлунково-кишкову кровотечу), під час лікуван­ня та особливо на початкових етапах лікування.

З обережністю слід призначати ібупрофен пацієнтам, які одержу­ють супутнє лікування препаратами, що можуть збільшувати ризик розвитку виразки або кровотечі, наприклад пероральними кумари­

новими антикоагулянтами або антитромбоцитарними лікарськими засобами типу ацетилсаліцилова кислота (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Також слід бути обережним при одночасному застосуванні з оральними корти

­костероїдами та селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну. У випадку шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримували ібупрофен, лікування слід негайно припи­

нити (див. розділ «Протипоказання»).

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із виразковим колітом та хворобою Крона в анамнезі, можливе загострення зазна­

чених хвороб (див. розділ «Побічні реакції»).

З боку серцево-судинної системи і цереброваскулярні ризики. Па­цієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатні­стю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомлялося про випадки затримки рідини, артеріальної гіпертензії та набряків.

Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсуль­ту). Загалом епідеміологічні дослідження не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад, ≤ 1200 мг на добу) може призвести до підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застій­ною серцевою недостатністю (клас ІІ-ІІІ за класифікацією NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням пери­феричних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід призначати ібупрофен тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу).

Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серце­во-судинних ускладнень (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).

Вплив на шкіру. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ек­

сфоліативний дерматит, синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗЗ (див. розділ «Побічні реакції»).

Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Поча­ток реакції виникає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізо­ваного екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.

Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової або будь-які інші ознаки гіперчутливості.

У виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі ін­фекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗЗ на погіршення цих інфекцій, тому ре­комендується уникати застосування ібупрофену у випадку вітряної віспи.

Алергія. Слід дотримуватися обережності у пацієнтів, що мають алергічні реакції на інші речовини, оскільки у таких пацієнтів також існує підвищений ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості при застосуванні ібупрофену.

У пацієнтів, які страждають на сінну гарячку, носові поліпи, хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів, мають алергічні захворювання в анамнезі, існує підвищений ризик виникнення алергічних реакцій, які можуть проявлятися як на­пади астми (так звана аналгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка.

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, можуть спостерігатися алер­гічні реакції, зокрема анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього застосування лікарського засобу.

Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності безпосередньо після обширних хірургічних втручань.

Вплив на нирки/печінку. Ібупрофен слід з обережністю застосо­вувати пацієнтам із захворюваннями нирок або печінки, особливо під час супутньої терапії діуретиками, оскільки пригнічення проста­гландинів може призвести до затримки рідини та подальшого погір­шення функції нирок. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію ни­рок. При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функції нирок, а також гема­тологічну функцію/картину крові.

Вплив на органи дихання. З обережністю слід призначати ібупро­

фен пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму або мають її в анамнезі, оскільки НПЗЗ можуть спричинити бронхоспазм у таких пацієнтів (див. розділ «Побічні реакції»).

Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікар­ські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/простаглан­дину, при довготривалому застосуванні (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування понад 10 днів) можуть погіршити фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Цей про­цес є оборотним після припинення лікування.

Інше. Як й інші НПЗЗ, ібупрофен може спричиняти невелике тим­

часове підвищення певних параметрів функції печінки, а також суттєве збільшення рівнів АСТ та АЛТ. Якщо спостерігається значне збільшення цих показників, лікування слід припинити (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Ібупрофен, подібно до інших НПЗЗ, може зворотно пригнічувати агрегацію та функцію тромбоцитів і збільшувати час кровотечі. Ре­комендується дотримуватися обережності при одночасному засто­суванні ібупрофену з оральними антикоагулянтами.

Побічні реакції можна мінімізувати, застосовуючи найнижчу ефек

­

тивну дозу для контролю симптомів протягом найкоротшого періоду часу (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та шлунково-киш

­кові, кардіоваскулярні ризики).

У пацієнтів літнього віку частота розвитку побічних реакцій при за­стосуванні НПЗЗ вища, особливо шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб за­стосування та дози»).

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, прийом ібупрофену може маску­вати симптоми інфекції.

Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може за­маскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призве­сти до затримки початку відповідного лікування і тим самим усклад­нити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли лікарський засіб застосовують при підвищенні темпера­тури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах ліку­вання поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до ліка­ря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.

Застереження щодо допоміжних речовин. Цей лікарський засіб містить аспартам, що є похідним фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам зі спадковою непере­носимістю фруктози, порушенням всмоктування глюкози-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази не слід застосовувати цей лікарський засіб.

При встановленні непереносимості деяких цукрів слід проконсуль­туватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

І та ІІ триместри вагітності

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані, отримані з епі­деміологічних досліджень, вказують на підвищений ризик викидня та виникнення вад розвитку серця і гастрошизису після застосуван­ня інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшився з менш ніж 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що цей ризик зростає залежно від дози та тривалості лікування. Ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхід­ним. При застосуванні ібупрофену жінками, які планують вагітність, або під час І чи ІІ триместру вагітності доза має бути якомога ниж­чою, а тривалість лікування – якомога коротшою.

ІІІ триместр вагітності

Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простаглан­дину можуть становити такі ризики:

для плода: кардіопульмонарна токсичність, що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпер­тензією; порушення функції нирок, яке може прогресувати до нир­кової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;

для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливе збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скоро­чень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів. Тому ібупрофен протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.

В обмежених дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, щоб він міг негативно вплинути на немовля, яке годують груддю.

Фертильність

Застосування ібупрофену може погіршувати жіночу фертильність та не рекомендується жінкам, які планують вагітність. У жінок, які ма­ють проблеми зі здатністю завагітніти, або які проходять обстежен­ня з приводу безпліддя, слід розглянути необхідність припинення прийому ібупрофену.

Період годування груддю

Хоча концентрація ібупрофену, яка досягається в грудному молоці, є незначна, а небажаний вплив у немовляти не очікується, ібупро­фен не рекомендується застосовувати жінкам у період годування груддю через потенційний ризик пригнічення синтезу простаглан­динів у новонароджених.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто­транспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам, які відчувають запаморочення, вертиго, сонливість, порушення зору або інші порушення з боку центральної нервової системи під час прийому ібупрофену, слід відмовитися від ке­рування автотранспортом або роботи з іншими механізмами. За умови застосування одноразової дози або лікування протягом ко­роткого періоду часу дотримуватися особливих запобіжних заходів необов’язково.

Спосіб застосування та дози.

Побічні реакції можна знизити, якщо застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Дорослі

Дозування слід корегувати індивідуально, залежно від тяжкості розладу та стану пацієнта.

Рекомендована добова доза становить 1200 мг ібупрофену, розділена на кілька прийомів.

У випадку необхідності постійного застосування слід призначати найнижчу ефективну дозу, що забезпечує адекватний контроль за симптомами захворювання.

При ревматоїдному артриті можуть бути необхідні вищі дози, але в будь-якому випадку максимальна добова доза не повинна пере­вищувати 2400 мг.

При первинній дисменореї рекомендована доза становить 400 мг ібупрофену для полегшення болю. Максимальна доза на один прий­ом – 400 мг, максимальна добова доза – 1200 мг.

При запальних процесах рекомендована добова доза становить 1200–1800 мг ібупрофену, розділена на кілька прийомів. Підтри­муюча доза зазвичай становить 800–1200 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2400 мг.

У випадку болю легкої та помірної інтенсивності та симптомів гарячки рекомендована добова доза становить 800–1600 мг, розділена на кілька прийомів, залежно від інтенсивності симптомів та реакції на лікування.

Діти

У випадку ювенільного ревматоїдного артриту можливе застосуван­ня ібупофену в дозі до 40 мг/кг маси тіла на добу, розділена на кілька прийомів.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі, тому не вважається необхідним коре­гування дози або частоти прийомів. Якщо необхідно застосовувати НПЗЗ, слід призначати найнижчу ефективну дозу, оскільки існує підвищений ризик виникнення побічних реакцій у пацієнтів літньо­го віку, у котрих більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серцево-судинної системи, а також можливі взаємодії з іншими лікарськими засобами. Зокрема, рекомендується застосовувати найменшу ефективну дозу. Лише при встановленій переносимості лікарського засобу доза може бути збільшена до рекомендованої для дорослих.

Ниркова недостатність

Слід з обережністю застосовувати НПЗЗ пацієнтам із нирковою недостатністю. Пацієнтам із легкою або середньою дисфункцією нирок лікування слід розпочинати з найменшої можливої дози. Про­

типоказаний пацієнтам із нирковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»).

Печінкова недостатність

Хоча у пацієнтів із печінковою недостатністю фармакокінетика ібу­профену не змінюється, НПЗЗ їм слід застосовувати з особливою обережністю.

Пацієнтів з легкою або середньою печінковою недостатністю ліку­

вання слід розпочинати з найменшої можливої дози під ретельним наглядом. Протипоказаний пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»).

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Перед застосуванням вміст одного саше слід висипати у півсклянки води та перемішувати протягом 2 хвилин.

Пацієнтам, які страждають на захворювання ШКТ, лікарський засіб слід приймати з молоком та/або під час вживання їжі.

Діти.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки доза ібупрофену, що міститься в лікарському засобі, не відповідає рекомендованій дозі для цієї вікової категорії.

Передозування.

Більшість випадків передозування, про які повідомлялося, були асимптоматичними. Ризик симптомів виникає при дозі ібупрофену понад 80–100 мг/кг.

Симптоми передозування виникають протягом 4 годин після за­стосування. Найчастіші симптоми передозування легкого ступеня тяжкості, зокрема нудота, блювання, біль у животі, дуже рідко – діарея, млявість, сонливість, головний біль, шум у вухах, ністагм, тинітус та атаксія. Рідко повідомлялося про симптоми середнього та високого ступеня тяжкості, такі як шлунково-кишкові кровотечі, артеріальна гіпотензія, гіпотермія, метаболічний ацидоз, судоми, порушення функції нирок, кома, дихальна недостатність у дорослих та минущі епізоди апное (у дітей після надходження великої дози).

Лікування є симптоматичним, специфічного антидоту при передозу­ванні ібупрофеном немає.

При застосуванні невеликих кількостей лікарського засобу (менш ніж 50 мг/кг ібупрофену) рекомендується вживання води для мінімізації розладів з боку ШКТ. При застосуванні значних кілько­стей рекомендоване пероральне застосування активованого вугіл­ля. Спорожнення шлунка за допомогою блювання може бути доціль­ним лише протягом 60 хвилин після прийому лікарського засобу. Тому промивання шлунка рекомендується у випадку коли з моменту прийому пацієнтом потенційно токсичної дози або дози, що стано­вить загрозу для життя пройшло не більше 1 години. Користь фор­сованого діурезу, гемодіалізу та гемоперфузії є сумнівною, оскільки ібупрофен має високий ступінь зв’язування з протеїнами плазми.

Побічні реакції.

Побічні реакції пов’язані переважно з фармакологічною дією ібу

­профену на синтез простагландинів.

Найчастіше зустрічаються побічні реакції з боку ШКТ. Можуть вини­кати пептичні виразки, шлунково-кишкові перфорації або кровот­

ечі, іноді летальні, особливо в пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).

При прийомі ібупрофену можуть спостерігатися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль в животі, мелена, гема­

темез, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою від

­значалися випадки гастриту. Були повідомлення про набряки, гіпер­тензію та серцеву недостатність, пов’язані із застосуванням НПЗЗ.

Побічні реакції, які, можливо, пов’язані з ібупрофеном, наведено з розподілом за класом систем органів і частотою таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (неможливо визначити на під

­ставі наявних даних).

Класифікація систем органів згідно з MedDRA

Частота

Часто

Нечасто

Рідко

Дуже рідко

Частота невідома

Інфекційні та паразитарні захворювання

Загострення запальних інфекційних захво­рювань (некротичний фасціїт)

З боку кров’яної та лімфатичної систем

Апластична анемія

Анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, аграну­лоцитоз, подовження тривалості кровотечі

З боку імунної системи

Алергічні реакції, реакції гіперчутли­вості з висипаннями на шкірі, свербежем та нападами астми

Анафілаксія

Тяжкі реакції гіпер­чутливості з брон­хоспазмом, задишкою, тахікардією, гіпотензію та шоком

Анафілактичний шок

Психічні розлади

Безсоння, триво­жність, неспокій

Психотичні реакції, знервованість, дратівливість, депресія, сплу­таність свідомості, дезорієнтація

З боку нервової системи

Втомлюваність, сонливість, головний біль, запаморочення

Безсоння, збудженість, дратівливість

Парестезія

Асептичний менінгіт

З боку органів зору

Порушення зорової функції

Зворотна токсична амбліопія

Набряк диска зоро­вого нерва

З боку органів слуху та рівноваги

Запаморочення

Шум у вухах

Порушення слухової функції

З боку серця

Посилене серцебиття, серцева недостатність

Гостра серцево-су­динна недостатність

З боку судин

Артеріальна гіпертензія

Артеріальний тромбоз

З боку органів дихальної системи, грудної клітки та середостіння

Астма, загострення астми, бронхоспазм, задишка

Подразнення горла

З боку ШКТ

Печія, біль у животі, нудота, блювання, метеоризм, діарея, запор, незначні кровотечі

Шлунково-кишкові виразки з можли­вими кровотечами та перфораціями, виразковий стома­тит, загострення коліту, загострення хвороби Крона, мелена, гастрит

Гематемез

Езофагіт, панкреатит, кишковий стеноз

Анорексія

Гепатобіліарні порушення

Ураження печінки, порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця

З боку шкіри та підшкірних тканин

Висипання на шкірі

Ангіоневротичний набряк, кропив’янка, свербіж, пурпура

Анафілактичні реакції

Пухирцеві висипання, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, тяжкі шкірні інфекції, ускладнення з боку м’я­ких тканин при вітряній віспі, ексфоліативний дерматит, мультиформ­на еритема

Реакції фоточут­ливості, посилення шкірних реакцій, реакція на препарат з еозинофілією та системними проявами (абревіа­тура англійською – DRESS), гострий генералізований екзантематоз-ний пустульоз (ГГЕП)

З боку нирок і сечо­вивідних шляхів

Гематурія

Набряк, папілярний не­кроз, підвищення рівня сечової кислоти в сиро­ватці, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром і ниркова недостатність

Загальні розлади та порушення в місці введення

Загострення запалення, пов’язаного з інфекцією

Набряк

Лабораторні та інструментальні дані

Відхилення показ­ників функції печін­ки від норми

Відхилення показ­ників функції нирок від норми