// <!-- Meta Pixel Code --> <img height="1" width="1" style="display:none" src="https://www.facebook.com/tr?id=1443666692776941&ev=PageView&noscript=1" /> // <!-- End Meta Pixel Code -->
Замовлення Замовлення Обране Обране
Є світло чи ні - наші аптеки працюють завжди!
anc

Капотіазид таблетки блістер №20

Артеріум Корпорація ВАТ
Артикул: 2027
Капотіазид таблетки блістер №20 Капотіазид таблетки блістер №20
status-success Є в наявності
60.5 грн
Є світло чи ні - наші аптеки працюють завжди!
Упаковка
0
блістер
1
Ціна дійсна при замовленні на сайті
Оплата tooltip
Доставка tooltip
Повернення tooltip

Особливості застосування

Торгова назва
Капотіазид
Діюча речовина

Гідрохлоротіазид, Каптоприл

Дорослим
МОЖНА
Дітям
НЕ МОЖНА
Вагітним
НЕ МОЖНА
Годуючим
НЕ МОЖНА
Алергікам
З обережністю
Водіям
З обережністю
Умови відпуску
За рецептом
Форма
Таблетки
Форма випуску
блістер
Спосіб застосування
Внутрь, твердые

Опис

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. капотіазід - комбінований антигіпертензивний препарат. що входить до складу препарату каптоприл, інгібітор апф, пригнічує утворення ангіотензину ii, перешкоджає його судинозвужувального дії і стимулюючому впливу на секрецію альдостерону в надниркових залозах. знижує ОПСС, пекло, перед- і постнавантаження на міокард, тиск у правому передсерді та в малому колі кровообігу.

Гідрохлортіазид викликає помірно виражений діуретичний ефект, збільшуючи виведення з організму води, іонів натрію, хлору, калію. Знижує вміст іонів натрію в судинній стінці, зменшуючи її чутливість до вазоконстрикторних впливів і посилюючи тим самим антигіпертензивний ефект каптоприлу.

Фармакокінетика. Після перорального прийому каптоприл швидко всмоктується. C max в крові досягається приблизно через 1 год. Мінімальна всмоктування - близько 75%. C max в плазмі крові досягається протягом 60-90 хв. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті зменшує всмоктування приблизно на 30-40%. З білками плазми крові зв'язується 25-30% циркулюючого препарату. T ½ незмінного каптоприлу з плазми крові становить приблизно 2 години.

Більше 95% прийнятої дози препарату виводиться з сечею протягом 24 год; 40-50% становить препарат в незміненому вигляді, в залишку - незмінені метаболіти.

Порушення функції нирок може призвести до накопичення препарату в організмі.

Результати досліджень на тваринах свідчать про те, що каптоприл не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Всмоктування гідрохлоротіазиду при пероріальном прийомі відбувається швидко. Середня тривалість періоду напіврозпаду в плазмі крові при прийомі препарату натщесерце становить від 5 до 15 годин. Гідрохлоротіазид швидко виділяється нирками та 95% виводиться з сечею в незміненому вигляді.

Показання

Лікування при аг.

Застосування

Капотіазід слід приймати за 1 год до їжі, оскільки при наявності їжі всмоктуваність препарату знижується.

Дозу слід підбирати індивідуально, відповідно до клінічної картиною захворювання.

Початкова доза становить ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу. При необхідності посилення гіпотензивного ефекту дозу Капотіазіда можна підвищити до 1 таблетки (50 мг каптоприлу та 12,5 мг) на добу. Очікуваний терапевтичний ефект настає повністю через 6-8 тижнів після початку лікування. Корекцію дози слід проводити з 6-тижневими інтервалами, якщо клінічні прояви не зажадають більш швидкого зміни дозування. При недостатньому зниженні артеріального тиску в схему лікування можна включити додатково каптоприл і гідрохлоротіазид у вигляді окремих препаратів. При цьому добова доза каптоприлу не повинна перевищувати 150 мг, гідрохлортіазиду - 50 мг.

Оскільки каптоприл і гідрохлоротіазид виводяться з організму переважно нирками, то при порушенні їх функції рівень препаратів може підвищуватися, тому рекомендується зниження дози або збільшення інтервалу між прийомами. При показниках креатиніну кліренсу 30-80 мл/хв: початкова доза становить 25 мг / 6,25 мг 1 раз на добу, вранці.

Поєднання каптоприл / гідрохлоротіазид протипоказано пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв).

Для пацієнтів з порушенням водно-сольового обміну, пацієнтів похилого віку, з цукровим діабетом початкова доза становить 25 мг / 6,25 мг 1 раз на добу.

Після досягнення бажаного терапевтичного ефекту дозу препарату знижують до мінімальної ефективної.

Протипоказання

    Гіперчутливість до активних речовин або до допоміжних компонентів лікарського засобу, а також до будь-яких інших інгібіторів апф або похідних сульфонаміду; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку під час лікування інгібіторами апф; спадковий / ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; вагітні та жінки, які планують вагітність (див. застосування в період вагітності та годування груддю; двосторонній стеноз ниркових артерій, що впливає на гемодинаміку, або стеноз артерій єдиної нирки, який є істотним для гемодинаміки; порфірія; анурія; резистентна до лікування гіпо- або гіперкальціємія; рефрактерная гіпонатріємія; симптомно гіперурикемія (подагра); одночасне застосування аліскіренсодержащіх препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв / 1,73м2).

Побічні ефекти

Для визначення частоти розвитку побічних реакцій використовують таку класифікацію: часто (1/100, 1/10), нечасто (1/1000, 1/100), рідко (1/10 000, 1/1000) і дуже рідко (1/10 000).

каптоприл

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко - нейтропенія / агранулоцитоз, панцитопенія, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію), тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, аутоімунні захворювання та / або позитивні ANA-титри, лейкопенія.

З боку обміну речовин і харчування: рідко - анорексія; дуже рідко - гіперкаліємія, гіпоглікемія.

Психічні розлади: часто - порушення сну; дуже рідко - сплутаність свідомості, депресія.

З боку нервової системи: часто - порушення смаку, запаморочення; рідко - сонливість, головний біль, парестезії; дуже рідко - цереброваскулярні порушення, включаючи інсульт або синкопе.

З боку органу зору: дуже рідко - нечіткість зору.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - тахікардія або тахіаритмія, стенокардія, серцебиття, артеріальна гіпотензія, синдром Рейно, припливи, блідість; дуже рідко - зупинка серця, кардіогенний шок.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто - сухий, дратівливий (непродуктивний) кашель і задишка; дуже рідко - бронхоспазм, риніт, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи: часто - нудота, блювота, подразнення шлунка, абдомінальний біль, діарея, запор, сухість у роті; рідко - стоматит / афтозні виразки, інтерстиціальний ангіоневротичнийнабряк; дуже рідко - глосит, виразкова хвороба, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: дуже рідко - порушення функції печінки та холестаз (включаючи жовтяницю), гепатит (включаючи некроз), підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - свербіж з висипом або без висипу, алопеція; нечасто - ангіоневротичний набряк; дуже рідко - кропив'янка, синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема, фоточутливість, еритродермія, пемфігоїдні реакції та ексфоліативний дерматит.

З боку м'язів і сполучної тканини: дуже рідко - міалгія, артралгія.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: рідко - порушення функції нирок (включаючи ниркову недостатність), поліурія, олігурія, підвищення частоти сечовипускання; дуже рідко - нефротичний синдром.

З боку репродуктивних органів і молочних залоз: дуже рідко - імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: нечасто - біль у грудях, підвищена стомлюваність, нездужання; дуже рідко - гарячка, слабкість.

Лабораторні показники: дуже рідко - протеїнурія, еозинофілія, підвищення концентрації калію в сироватці крові, зниження концентрації натрію в сироватці крові, підвищення рівня азоту сечовини, сироватковогокреатиніну і білірубіну, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, лейкоцитів, тромбоцитів, позитивні ANA-титри, підвищення ШОЕ, хибнопозитивний результат аналізу сечі на ацетон.

Гідрохлортіазид

Інфекції та інвазії: сіалоаденіт.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія / агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.

Порушення метаболізму і харчування: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію і гіпокаліємію), підвищення рівня холестерину і тригліцеридів, гіпомагніємія, гіперглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, зниження глюкозотолерантний, що може привести до маніфестації латентного цукрового діабету.

Психічні розлади: занепокоєння, депресія, порушення сну, нервозність, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.

З боку нервової системи: втрата апетиту, парестезії, запаморочення, головний біль, судоми, сонливість.

З боку органу зору: ксантопсія, що переходить нечіткість зору, гостра міопія і вторинна гостра закритокутова глаукома.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, серцева аритмія; некротичний ангиит (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку органів дихання, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

З боку травної системи: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит, сухість у роті, спрага, нудота, блювота.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінковий холестатичнажовтуха), холецистит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції фоточутливості, висип, шкірні прояви волчаночноподобного синдрому, реактивація червоною шкірної вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, шок, пурпура, синдром Стівенса - Джонсона.

З боку м'язів і сполучної тканини: м'язовий спазм, м'язовий біль.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, слабкість, статеві розлади.

Особливі вказівки

Комбінований препарат в фіксованих дозах показаний пацієнтам, у яких пекло не може адекватно контролюватися тільки каптоприлом або гідрохлортіазидом окремо.

каптоприл

Артеріальна гіпотензія: рідко гіпотензія виникає у хворих з неускладненій АГ.

Симптоми гіпотензії частіше за все спостерігаються у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, у яких водно-електролітний баланс знижений внаслідок терапії діуретиками, дієти з низьким вмістом натрію, діареї, блювоти або гемодіалізу. Перед призначенням інгібіторів АПФ, слід скоригувати водно-електролітний баланс, а також прийняти рішення про призначення мінімальної ефективної дози препарату.

Як і з будь-якими іншими антигіпертензивними засобами, інтенсивне зниження АТ у хворих з ішемічними серцево-судинними або цереброваскулярні захворювання може підвищити ризик розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту потрібно покласти у горизонтальне положення (лежачи на спині) з піднятими ногами. Може знадобитися збільшення ОЦК шляхом в / в введення 0,9% розчину натрію хлориду.

АГ. Пацієнти з серцевою недостатністю також в групі ризику виникнення симптоматичної гіпотензії при застосуванні інгібіторів АПФ. Тому даним пацієнтам рекомендовано призначити каптоприл з низької початкової дози. Підвищення дози інгібіторів АПФ і діуретиків слід проводити під наглядом лікаря.

Реноваскулярна гіпертензія: існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії або ниркової недостатності у пацієнтів з білатеральним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають інгібітори АПФ. У цих пацієнтів терапію слід починати з низьких доз, під пильним медичним наглядом і обережним титруванням і моніторингом функції нирок.

Ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та / або гортані зареєстрований у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи каптоприл. Ангіоневротичний набряк може виникати в будь-який час протягом терапії препаратом. У разі розвитку набряку слід негайно припинити застосування каптоприлу і розпочати відповідне лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати та встановити спостереження протягом як мінімум 12-24 год до повного зникнення симптомів. Для пацієнтів негроїдної раси властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Пацієнти з набряком, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ в анамнезі, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичнийнабряк рідко відзначали у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ. У цих пацієнтів виявлялася абдомінальний біль (з нудотою і блювотою або без них); в деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя і з нормальним рівнем С-1-естерази. Ангіоневротичний набряк діагностований за допомогою процедур, що включали абдомінальне КТ-сканування або УЗД, або під час операції. Симптоми зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичнийнабряк слід включати в диференціальну діагностику пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, які скаржаться на абдомінальний біль.

Кашель: під час терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів може виникати стійкий непродуктивний кашель, що зникає після припинення лікування.

Печінкова недостатність: у рідкісних випадках прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та швидко прогресує до некрозу печінки та (іноді) призводить до летального результату. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, у яких розвинулася жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ і звернутися до лікаря.

Гіперкаліємія: у деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в тому числі каптоприл, спостерігається підвищення рівня калію в плазмі крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, особи, які беруть калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм, а також особи, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо прийом вищевказаних препаратів на тлі лікування інгібіторами АПФ необхідний, слід проводити регулярний контроль рівня калію в плазмі крові.

Літій: комбінація літію та каптоприлу не рекомендується (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Стеноз аорти та мітрального клапана / обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія / кардіогенний шок: інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з обструкцією клапана і вихідного відділу лівого шлуночка, їх слід уникати в разі кардіогенного шоку і значних гемодинамічних порушень.

Нейтропенія / агранулоцитоз: повідомлялося про випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок при відсутності інших факторів нейтропению відзначають рідко. Вкрай обережно препарат слід призначати хворим з колагенозом, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих станів, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивної терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у цих пацієнтів слід проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів в крові та їх диференційний підрахунок (до лікування, кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і періодично надалі) і попередити хворого про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (наприклад підвищення температури тіла, біль у горлі). При виникненні нейтропенії (кількість нейтрофілів 1000 / мм 3) застосування препарату слід припинити. Після припинення терапії каптоприлом у більшості хворих кількість нейтрофілів швидко нормалізується.

Протеїнурія: у пацієнтів з порушенням функції нирок або у застосовують каптоприл у відносно високих дозах (150 мг/добу) можливий розвиток протеїнурії. Вміст білка в сечі 1 г/добу зареєстровано у приблизно 0,7% пацієнтів, які отримували каптоприл. Нефротичний синдром діагностований у 20% пацієнтів з протеїнурією. У більшості випадків протеїнурія зникала протягом 6 місяців після відміни препарату. Параметри функції нирок, такі як рівень азоту сечовини та креатиніну, змінювалися рідко. У хворих з порушенням функції нирок слід проводити визначення вмісту білка в сечі до початку лікування і періодично контролювати його під час терапії препаратом.

Анафілактоїдні реакції: у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, можливий розвиток стійких жизнеугрожающих анафілактоїднихреакцій. Тому лікування інгібіторами АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які проходять подібні процедури десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції під час високопроточних діалізу / аферезу ліпопротеїнів низької щільності: у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ під час проходження гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, можливий розвиток стійких анафілактоїднихреакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом заміни діалізних мембран на мембрани іншого типу або прийому антигіпертензивних засобів іншого класу.

У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності можливий розвиток стійких анафілактоїднихреакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Хірургічні втручання / анестезія: у пацієнтів, які піддаються серйозним хірургічним втручанням або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, може розвиватися артеріальна гіпотензія. Гіпотензію, що виникла в такому випадку, слід скоригувати за допомогою збільшення ОЦК шляхом введення додаткового об'єму рідини.

Пацієнти з цукровим діабетом: інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у хворих на цукровий діабет, які застосовують пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, а також регулярно проводити контроль рівня глюкози в крові, особливо протягом 1-го місяця лікування.

Застосування інгібіторів АПФ, в тому числі каптоприлу, у пацієнтів негроїдної раси є менш ефективним для зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої раси, в результаті переважання низьких фракцій реніну.

Гідрохлортіазид

Ниркова недостатність: препарат слід застосовувати з обережністю при порушенні функції нирок, оскільки тіазиди можуть привести до азотемії. Також можлива кумуляція препарату. При прогресуванні захворювань нирок, які характеризуються підвищенням рівня залишкового азоту крові, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії і в разі необхідності - припинити лікування.

Печінкова недостатність: слід з обережністю застосовувати препарат при порушенні функції печінки або при прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки тіазиди можуть викликати порушення водно-електролітного балансу, що, в свою чергу, може привести до швидкого розвитку печінкової коми.

Метаболічні та ендокринні порушення: при лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантний. Може виникнути необхідність у модифікації доз протидіабетичних засобів, в тому числі інсуліну. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Із застосуванням тіазиднихдіуретиків було пов'язано підвищення рівня холестерину і тригліцеридів.

У деяких пацієнтів, які приймають тіазиди, може виникнути гіперурикемія або загострення подагри.

Порушення електролітного балансу: в разі застосування діуретичної терапії слід проводити періодичний моніторинг рівня електролітів в сироватці крові.

Тіазиди, в тому числі та гідрохлортіазид, можуть викликати водно-електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Попереджуючими симптомами, що свідчать про наявність водно-електролітного дисбалансу, є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль в м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, а також шлунково-кишкові порушення, такі як нудота і блювота.

Хоча одночасне застосування з каптоприлом знижує ризик розвитку гіпокаліємії, викликаної гідрохлортіазидом, до групи підвищеного ризику розвитку гіпокаліємії відносяться пацієнти з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім пероральним заміщенням втрати електролітів, а також особи, які отримують терапію ГКС або АКТГ.

У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія, зазвичай помірна і не вимагає лікування.

Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію кальцію і таким чином викликати коливання або незначне підвищення концентрації кальцію. Тому перед проведенням визначення функціонального стану паращитоподібних залоз застосування препарату слід припинити.

Антидопінговий тест: гідрохлоротіазид, який міститься в цьому препараті, може давати позитивний результат при проведенні антидопінгового тесту.

Інша: реакції гіперчутливості можуть виникати у пацієнтів з наявністю або відсутністю випадків розвитку алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялося про можливий розвиток або загострення системного червоного вовчака.

Гостра міопія та вторинна гостра закритокутова глаукома: лікарські засоби, що містять сульфаніламіди або його похідні, можуть викликати ідіосинкразію, яка призводить до транзиторної міопії і гострої закритокутовійглаукомі. Гідрохлортіазид є похідним сульфаниламида, проте до цього часу повідомлялося лише про окремі випадки виникнення гострої глаукоми на тлі застосування гідрохлоротіазиду. До симптомів цього захворювання відносяться різке зниження гостроти зору або біль в очах. Як правило, ці симптоми розвиваються через кілька годин або кілька тижнів після початку терапії цим препаратом. Якщо залишити гостру закритокутова глаукому без лікування, це може привести до незворотної втрати зору у пацієнта. При виявленні такого симптому, перш за все, слід якомога швидше скасувати терапію цим препаратом. Якщо після цього внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можна розглянути доцільність медикаментозного або хірургічного лікування. Фактори ризику розвитку гострої глаукоми можуть включати наявність в анамнезі алергії на сульфаніламіди або пеніцилін.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

  • знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
  • підвищувати концентрацію вільного білірубіну в плазмі крові;
  • лікування слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження для оцінки функції паращитовидних залоз.

Комбінація каптоприлу і гідрохлоротіазиду

Вагітність. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Ризик розвитку гіпокаліємії: комбінація інгібіторів АПФ і тіазидів не виключає можливості розвитку гіпокаліємії. Слід проводити регулярний моніторинг концентрації калію в крові.

Комбінація з літієм: одночасне застосування каптоприлу з літієм не рекомендується через посилення токсичності останнього (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Лактоза: в зв'язку з наявністю у складі препарату Капотіазід лактози пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями переносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати цей лікарський засіб.

Пацієнти, які отримують супутню терапію інгібіторами АПФ і МРМ (мішень рапаміціна у ссавців) інгібітор (наприклад темсіролімус, сиролімус, еверолімус), можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Якщо терапія, що включає подвійну блокаду, вважається абсолютно необхідною, то це повинно відбуватися тільки під наглядом лікаря і ретельним моніторингом функції нирок, електролітів і АТ.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Препарат протипоказаний до застосування у вагітних або жінок, які планують вагітність. Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

У період годування груддю препарат не призначають.

Діти. Даних про застосування препарату у дітей немає.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами може погіршуватися, особливо на початку лікування або в разі зміни дозування, а також в поєднанні з алкоголем. Ці ефекти залежать від індивідуальної чутливості пацієнта.

Взаємодії

каптоприл

Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки з калієм. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену застосуванням діуретиків. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до гіперкаліємії. При одночасному застосуванні на тлі наявної гіпокаліємії їх слід застосовувати з великою обережністю і з частим моніторингом концентрації калію в плазмі крові.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики): існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії внаслідок дегідратації, викликаної прийомом діуретиків у високих дозах при призначенні каптоприлу. Гіпотензивний ефект можна зменшити шляхом скасування діуретиків, збільшення споживання рідини та солі, зниження початкових доз каптоприлу. Проте ніяких клінічно значущих взаємодій не виявлено в специфічних дослідженнях з гідрохлортіазидом і фуросемідом.

Інші антигіпертензивні препарати: каптоприл безпечно поєднується з іншими широко вживаними антигіпертензивними препаратами (наприклад блокаторами β-адренорецепторів і блокаторами кальцієвих каналів пролонгованої дії). Одночасне застосування з цими препаратами може підвищити гіпотензивний ефект каптоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами слід призначати з обережністю.

Блокатори α-адреноблокатори: одночасне призначення з блокаторами α-адренорецепторів може посилювати гіпотензивний ефект каптоприлу і підвищувати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

Лікування при гострому інфаркті міокарда: каптоприл можна застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічній дозуванні), з тромболітиками, блокаторами β-адренорецепторів та / або нітратами у пацієнтів з інфарктом міокарда.

Трициклічніантидепресанти / нейролептики: інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект деяких трициклічнихантидепресантів і нейролептиків, що може призводити до виникнення ортостатичної гіпотензії.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатичні або імунодепресивні лікарські засоби: одночасне призначення з інгібіторами АПФ може призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії, особливо якщо останні застосовують в дозах вище рекомендованих.

Літій: одночасне призначення інгібіторів АПФ і літію може викликати тимчасове підвищення рівня літію в плазмі крові та інтоксикацію літієм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів може додатково підвищити рівні літію в плазмі крові та ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом каптоприлу з літієм. Якщо така комбінація є неминучою для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. Особливості застосування).

Симпатоміметики: можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнтам слід проводити ретельний моніторинг рівня АТ.

НПЗП: описано, що інгібітори АПФ і НПЗП здійснюють додатковий вплив на підвищення рівня калію в сироватці крові, що може призвести до порушення функції нирок. Зазвичай цей ефект є оборотним. Рідко можлива гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, наприклад у осіб похилого віку або зневоднених пацієнтів. Введення НПЗП може знизити антигіпертензивний ефект інгібітора АПФ.

Гіпоглікемічні препарати: результати фармакологічних досліджень свідчать про те, що інгібітори АПФ, включаючи каптоприл, можуть підсилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів, таких як похідні сульфонілсечовини, у хворих на цукровий діабет. У разі виникнення такої взаємодії може бути необхідним зменшення дози гіпоглікемічних лікарських засобів.

Гідрохлортіазид

Амфотерицин В (парентеральні лікарські форми), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби: гідрохлоротіазид може посилювати електролітний дисбаланс, зокрема гипокалиемию.

Солі кальцію: може виникати підвищення концентрації кальцію в сироватці крові за рахунок зниження його екскреції при введенні одночасно з тіазиднимидіуретиками.

Серцеві глікозиди: існує підвищений ризик прояву токсичності серцевих глікозидів, що пов'язано з гіпокаліємією, викликаної тіазиднимидіуретиками.

Холестирамін і колестипол: можуть погіршувати або знижувати абсорбцію гідрохлоротіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати не менше ніж за 1 год до прийому або через 4-6 години після прийому цих препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид): ефект цих препаратів може потенціюватись гідрохлортіазидом.

Лікарські засоби, дія яких пов'язана зі шлуночкової тахікардією піруетна: через ризик розвитку гіпоглікемії гидрохлоротіазід слід з обережністю застосовувати при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, дія яких пов'язана зі шлуночкової тахікардією піруетна, наприклад деякі антиаритмічні засоби, деякі нейролептики.

Карбамазепін: одночасне призначення карбамазепіну з гідрохлортіазидом було пов'язано з розвитком симптоматичної гіпонатріємії. Під час такого лікування необхідно контролювати рівень електролітів. По можливості слід призначити інший клас діуретиків.

Комбінація каптоприлу і гідрохлоротіазиду

Літій: оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та його токсичність відзначали під час одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може підвищити ризик прояву токсичності літію та посилити вже існуючий ризик розвитку токсичності літію, пов'язаний з інгібіторами АПФ. Тому одночасне застосування комбінації каптоприлу з гідрохлортіазидом і літію не рекомендується і в разі доведеної необхідності такого застосування слід проводити ретельний моніторинг концентрації літію в сироватці крові.

НПЗП: у поєднанні з інгібіторами АПФ можуть надавати адитивний ефект на підвищення рівня калію в сироватці крові та тому погіршувати функцію нирок. Зазвичай ці ефекти оборотні. Рідко може виникати гостра ниркова недостатність у пацієнтів з порушеною функцією нирок, зокрема у пацієнтів похилого віку або осіб з дегідратацією. Тривале застосування НПЗЗ може знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, а також знизити діуретичний, натрійуретічеськоє і антигіпертензивнудію тіазиднихдіуретиків.

Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти. Можуть посилювати ортостатическую АГ.

Протидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні препарати та інсулін): на тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантний. Може виникнути необхідність у зміні дозування. Метформін застосовувати з обережністю, враховуючи ризик лактатацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Пресорні аміни (наприклад адреналін): можливе послаблення ефекту пресорних амінів, але не в тій мірі, яка виключила б їх застосування.

Антиподагрических кошти (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол): може виникнути необхідність в корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Ймовірно поява необхідності в підвищенні дози пробенециду або сульфинпиразона. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден): через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту і зниження швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і посилювати їх мієлосупресивний ефект.

Метилдопа: повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин: при одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія і зростати ризик ускладнень начебто подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. Особливості застосування).

Йодовмісні контрастні засоби: у разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні йодовмісних контрастних засобів у високих дозах. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Блокатори β-адренорецепторів і діазоксид: одночасне застосування тіазиднихдіуретиків, в тому числі гідрохлортіазиду, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик виникнення гіперглікемії. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект диазоксида.

Амантадин: тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик розвитку побічних ефектів, викликаних амантадином.

Лікарські засоби, на ефективність яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гидрохлоротіазід приймати одночасно з препаратами, на ефективність яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби) та наступних препаратів, що викликають поліморфну тахікардію типу пірует ( шлуночкової тахікардії), в тому числі деякі антиаритмічні засоби, оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку тахікардії типу пірует:

  • антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні засоби класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
  • деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, тріфторперазін, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірід, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
  • інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в / в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для в / в введення).

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи інгібіторами АПФ, блокаторами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) в порівнянні з монотерапією, тому їх комбіноване застосування не рекомендується.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно для пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Передозування

Симптоми: зниження діурезу, електролітний дисбаланс, важка гіпотонія, пригнічення свідомості, включаючи кому, судоми, парези, порушення серцевого ритму, брадикардія, ниркова недостатність, тахікардія, шок, слабкість, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, нудота, блювота, спрага , поліурія, олігурія, анурія, відхилення в лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові.

Лікування: слід вжити відповідних заходів для попередження абсорбції (наприклад промивання шлунка та введення сорбентів) і прискорення елімінації препарату. У разі виникнення артеріальної гіпотонії хворому потрібно надати горизонтальне положення з піднятими ногами та рекомендується якомога швидше ввести рідину і електроліти (калій, натрій, магній). Дуже важливо проводити постійний моніторинг показників балансу рідини та електролітів.

Каптоприл може бути виведений з циркулюючої крові шляхом гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлена.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.