Бонвіва розчин для ін'єкцій 3 мг/3 мл шприц у комплекті з голкою №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

БОНВІВА®

(BONVIVA)®

 

Склад:

діюча речовина: 1 попередньо наповнений шприц (3 мл розчину) містить ібандронової кислоти      3 мг у формі натрію ібандронату моногідрату 3,375 мг;

концентрація ібандронової кислоти у розчині для ін’єкцій становить 1 мг/мл;

допоміжні речовини: натрію хлорид; кислота оцтова льодяна; натрію ацетат, тригідрат; вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма.

Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що впливають на структуру та мінералізацію кісток. Бісфосфонати.

Код АТС М05В А06.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Постменопаузальний остеопороз, з метою попередження переломів.

 

Протипоказання

.

Підвищена чутливість до ібандронової кислоти чи до будь-якого іншого компонента препарату. Гіпокальціємія.

 

Спосіб застосування та дози

.

Для внутрішньовенного застосування.

При внутрішньовенному застосуванні препарату необхідно суворо дотримуватися вказівок (див. розділ

«Особливості застосування»).

Для лікування остеопорозу рекомендована доза Бонвіви® – 1 внутрішньовенна ін’єкція 3 мл розчину, що містить 3 мг ібандронової кислоти тривалістю 15-30 секунд кожні 3 місяці.

Пацієнтам необхідно додатково приймати кальцій та вітамін D.

Якщо планову дозу пропущено, ін’єкцію препарату слід зробити одразу, як тільки це буде можливо. В подальшому ін'єкції потрібно робити кожні 3 місяці з моменту останнього введення препарату.

Оптимальна тривалість лікування остеопорозу бісфосфонатами не встановлена. При індивідуальному підході до пацієнта слід періодично переглядати питання щодо необхідності продовження лікування препаратом Бонвіва® з урахуванням користі та потенційного ризику, особливо після 5 або більше років застосування препарату.

Спеціальні рекомендації з дозування.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Корекція дози не потрібна пацієнтам з легкою або помірною нирковою недостатністю, сироватковий рівень креатиніну у яких дорівнює або нижче 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або якщо кліренс креатиніну (визначений або розрахований) дорівнює або перевищує 30 мл/хв.

Ін'єкції Бонвіви® не рекомендовані пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або кліренс креатиніну (визначений або розрахований) нижче 30 мл/хв, оскільки дані клінічних досліджень, у тому числі в цій групі пацієнтів, обмежені (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

 

Побічні реакції

.

Клінічні дослідження

Загальна частка пацієнтів, які отримували ін’єкцію Бонвіви® у дозі 3 мг кожні 3 місяці та зазнали небажаного впливу препарату, становила відповідно 26 % та 28,6 % після одного та двох років застосування препарату. Більшість небажаних реакцій були легкими або помірної тяжкості і в більшості випадків не призводили до припинення лікування.

Найбільш частою небажаною реакцією, про яку повідомлялось, було грипоподібне захворювання.

Небажані реакції, які оцінювались дослідниками як такі, що мають причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату Бонвіва®, перераховані нижче за класами систем органів.

За частотою небажані явища поділяються на поширені (≥ 1/100 до < 1/10), непоширені (≥ 1/1000  до < 1/100),  рідко  поширені  (≥ 1/10000  до  < 1/1000)  та  дуже   рідко поширені (< 1/10 000).

У кожній групі частот небажані реакції зазначені в порядку зменшення серйозності.

З боку імунної системи: рідко поширені – реакції гіперчутливості.

Неврологічні розлади: поширені – головний біль.

З боку органів зору: рідко поширені – запалення ока.†

З боку судин: непоширені – флебіт/тромбофлебіт.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту: поширені – гастрит, диспепсія, діарея, біль у животі, нудота, запор.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені – висипання; рідко поширені – ангіоневротичний набряк, опухання/набряк обличчя, кропив’янка.

З боку м’язово-скелетної системи і сполучної тканини: поширені – артралгія, міалгія, м’язово-скелетний біль, біль у спині; непоширені: біль у кістках; рідко поширені – атиповий підвертельний та діафізарний переломи стегнової кістки† (небажана реакція, характерна для класу бісфосфонатів); дуже рідко поширені – остеонекроз щелепних кісток.†

Загальні розлади та стан у місці введення: поширені – грипоподібне захворювання*, втома; непоширені – реакції у місці введення, астенія.

*Транзиторні грипоподібні симптоми відмічалися у пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін’єкції Бонвіви® у дозі 3 мг кожні 3 місяці, зазвичай після першої дози. Такі симптоми були, як правило, короткотривалі, легкого чи середнього ступеня тяжкості, які  зникали протягом продовження лікування без необхідності медикаментозної корекції. До симптомів грипоподібного захворювання належали гострофазові реакції чи симптоми, в тому числі міалгія, артралгія, гарячка, озноб, втома, нудота, втрата апетиту та біль у кістках.

Досвід постмаркетингового застосування

Остеонекроз щелепних кісток:

про остеонекроз щелепних кісток повідомлялось у пацієнтів, які отримували бісфосфонати. Більшість повідомлень стосувалась онкологічних пацієнтів, але випадки остеонекрозу щелепних кісток були також зареєстровані серед пацієнтів, які отримували лікування остеопорозу. Остеонекроз щелепних кісток, як правило, пов’язаний з видаленням зубів та/або наявністю місцевої інфекції (включаючи остеомієліт). Діагноз онкологічного захворювання, хіміотерапія, променева терапія, застосування кортикостероїдів, неналежна гігієна ротової порожнини також вважаються факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органа зору: при застосуванні бісфосфонатів, у тому числі ібандронової кислоти, повідомлялося про запальні порушення з боку очей: увеїт, епісклерит, склерит. У деяких випадках розрішення цих запальних порушень відбувалося лише після відміни бісфосфонатів.

 

Передозування

.

Передозування при внутрішньовенному введенні може призвести до гіпокальціємії, гіпофосфатемії та гіпомагніємії. Клінічно значущі зниження сироваткових рівнів кальцію, фосфору та магнію слід коригувати внутрішньовенним введенням кальцію глюконату, фосфату калію чи натрію та сульфату магнію відповідно. Специфічної інформації про лікування передозування Бонвіви® немає. Специфічного антидоту немає.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає клінічного досвіду застосування Бонвіви® вагітним жінкам. Невідомо, чи проникає Бонвіва® у грудне молоко, тому не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності або годування груддю.

 

Діти.

Безпека та ефективність застосування Бонвіви® пацієнтам віком до 18 років не встановлені, тому препарат не застосовують дітям.

 

Особливості застосування

.

Остеопороз діагностується при виявленні низької мінеральної щільності кісткової тканини (Т-індекс < 2,0 SD (SD – стандартне відхилення)). Також при виявленні жінок, яким загрожує підвищений ризик переломів внаслідок остеопорозу, слід враховувати такі незалежні фактори ризику, як вік, наявність переломів в особистому та родинному анамнезі, висока швидкість оновлення кісткової тканини та малий індекс маси тіла.

Застосування препарату Бонвіва®, як і застосування інших бісфосфонатів, що вводяться внутрішньовенно, може призвести до тимчасового зниження сироваткових рівнів кальцію. До початку лікування Бонвівою® потрібно відкоригувати наявну гіпокальціємію та інші порушення метаболізму кісткової тканини та електролітного балансу. Всім пацієнтам слід вживати достатню кількість кальцію та вітаміну Д.

Препарат слід вводити лише внутрішньовенно. Необхідно дотримуватися обережності та уникати введення Бонвіви® внутрішньоартеріально або у навколовенозний простір, оскільки це може спричинити пошкодження тканин.

Атиповий підвертельний та діафізарний переломи стегнової кістки відмічались при лікуванні бісфосфонатами, в першу чергу у пацієнтів, які отримували тривале лікування остеопорозу. Ці поперекові або короткі косі переломи можуть статися в будь-якому місці вздовж стегна – трохи нижче малого вертлюгу стегнової кістки до трохи вище надвиросткового запалення. Ці переломи виникають після мінімальної травми або при відсутності травми, і деякі пацієнти відчувають біль у ділянці стегна або паховий біль, що часто асоціюється з характерними рисами стресового перелому, впродовж від кількох тижнів до кількох місяців, перш ніж перелом проявиться у вигляді повного перелому стегнової кістки. Також повідомлялось про погане загоєння цих переломів. Питання про припинення застосування бісфосфонатів пацієнтам з підозрюваними атиповими переломами стегнової кістки необхідно розглянути до завершення оцінки стану пацієнта, враховуючи індивідуальну оцінку користі та ризику. Під час лікування бісфосфонатами пацієнтам слід рекомендувати повідомляти про біль у ділянці стегна, тазостегнового суглоба або про паховий біль; всі пацієнти з такими симптомами повинні бути обстежені щодо неповного перелому стегнової кістки.

Пацієнтам із супутніми захворюваннями або тим, хто застосовує лікарські засоби, що можуть несприятливо впливати на нирки, в період лікування слід регулярно проходити обстеження відповідно до належної медичної практики.

Через обмежений клінічний досвід ін'єкції препаратом Бонвіва® не рекомендовані пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв (див. розділи «Спеціальні рекомендації з дозування» та «Фармакокінетика в особливих випадках»).

При застосуванні бісфосфонатів зареєстровані випадки остеонекрозу щелепних кісток, що зазвичай відмічався під час стоматологічних процедур та/або у зв'язку з місцевими інфекціями (у тому числі остеомієлітом) в онкологічних хворих, які отримували лікування, включаючи, в першу чергу, внутрішньовенне введення бісфосфонатів. До відомих факторів ризику остеонекрозу щелепних кісток належать діагноз пухлинного захворювання, супутня терапія (хіміотерапія, променева терапія, кортикостероїди), супутні захворювання (анемія, коагулопатія, інфекції, попередні захворювання зубів). Остеонекроз щелепних кісток відмічався також у пацієнтів з остеопорозом, які вживали бісфосфонати перорально.

У пацієнтів із супутніми факторами ризику (такими як онкологічні захворювання, хіміотерапія, променева терапія, застосування кортикостероїдів, неналежна гігієна ротової порожнини) питання про стоматологічне обстеження з відповідним профілактичним втручанням слід розглянути до початку лікування бісфосфонатами.

У період лікування таким пацієнтам слід по можливості уникати інвазійних стоматологічних процедур. У пацієнтів, у яких на тлі застосування бісфосфонатів розвинувся остеонекроз щелепних кісток, стоматологічне хірургічне втручання може призвести до ускладнення його перебігу. Немає даних щодо того, чи припинення застосування бісфосфонатів у пацієнтів, які потребують стоматологічного втручання, знижує ризик розвитку остеонекрозу щелепних кісток. У кожному випадку при прийнятті клінічного рішення лікарю слід взяти до уваги план лікування з урахуванням індивідуальної оцінки співвідношення користі/ризику.

Утилізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності.

Будь-який невикористаний розчин для ін'єкції, шприц та ін'єкційні голки необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог. Надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Клінічні дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом чи іншими (потенційно небезпечними) механізмами не проводились.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

.

Фармакокінетичні дослідження взаємодії в жінок у постменопаузальному періоді продемонстрували відсутність будь-якої взаємодії з тамоксифеном чи препаратами гормональної замісної терапії (естрогени). Не спостерігалося будь-якої взаємодії при одночасному прийомі з мелфаланом/преднізолоном у пацієнтів з множинною мієломою.

Ібандронова кислота не впливає на печінкові ізоферменти Р450. Зв’язування з білками плазми крові при введенні препарату становить приблизно 85-87 %, тому взаємодія препарату з іншими лікарськими засобами шляхом заміщення малоймовірна. Виводиться ібандронова кислота шляхом ниркової екскреції і не підлягає процесам біотрансформації. Шлях виведення ібандронової кислоти не включає відомі кислотні або основні транспортні системи, які беруть участь у виведенні інших препаратів.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ібандронова кислота – високоактивний азотовмісний бісфосфонат, інгібітор кісткової резорбції та активності остеокластів. Ібандронова кислота попереджає кісткову деструкцію, спричинену блокадою функції статевих залоз, ретиноїдами, пухлинами та екстрактами пухлин іn vivo.

Не впливає на процес поповнення пула остеокластів. Селективна дія ібандронової кислоти на кісткову тканину обумовлена її високою спорідненістю з гідроксіапатитом, що складає мінеральний матрикс кістки. Ібандронова кислота дозозалежно пригнічує кісткову резорбцію та не має прямого впливу на формування кісткової тканини. У жінок у період менопаузи знижує підвищену швидкість оновлення кісткової тканини до рівня пременопаузи, що призводить до прогресивного збільшення кісткової маси, зниження показників розщеплення кісткового колагену в сечі та сироватці крові, частоти переломів і збільшення мінеральної щільності кісток.

Ефективність і терапевтичний діапазон ібандронової кислоти дозволяє використовувати гнучкий режим дозування і періодичний режим лікування з тривалими проміжками без прийому препарату у порівняно низьких дозах. Ефективність щоденного і періодичного введення ібандронової кислоти з інтервалом між дозами 9 – 10 тижнів була підтверджена в клінічних дослідженнях за участю людей, у ході яких ібандронова кислота продемонструвала ефективність щодо попередження виникнення переломів.

Внутрішньовенне введення препарату Бонвіва® призводить до зниження рівнів сироваткового С-толепептиду альфа-ланцюга колагену типу І протягом 3 – 7 днів від початку лікування і до зниження рівня остеокальцину протягом 3 місяців.

Після припинення лікування спостерігається повернення до патологічних рівнів, які спостерігались до початку лікування, підвищеної кісткової резорбції, що пов’язано з постменопаузальним остеопорозом.

Гістологічний аналіз зразків, отриманих при біопсії кістки через 2 і 3 роки лікування жінок у постменопаузальному періоді, показав нормальний стан кісткової тканини. Крім того, не було виявлено жодних свідчень про недостатність мінералізації.

Фармакокінетика. Первинний фармакологічний ефект ібандронової кислоти на кістки не має прямого відношення до фактичних концентрацій ібандронової кислоти у плазмі крові.

Плазмові концентрації ібандронової кислоти зростають пропорційно дозі після внутрішньовенного введення 0,5-6 мг.

Всмоктування. Не застосовується.

Розподіл. Після первинної системної експозиції ібандронова кислота швидко зв’язується з кістковою тканиною або виділяється із сечею. Очевидний об'єм розподілу становить щонайменше 90 л ; приблизно 40-50 % від кількості препарату, що циркулює у крові, добре проникає у кісткову тканину і накопичується в ній. З білками плазми зв’язується близько  85-87 % (визначено в умовах in vitro при застосуванні ібандронової кислоти в терапевтичних концентраціях), отже, через заміщення спостерігається низький потенціал взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Метаболізм. Немає даних про метаболізм ібандронової кислоти в тварин і людини.

Виведення. Ібандронова кислота елімінується з кровоносного русла шляхом кісткової абсорбції (40-50 %), решта виводиться у незміненому вигляді нирками.

Діапазон очевидного періоду напіввиведення – розширений, значною мірою залежить від застосованої дози, чутливості методу аналізу та коливається в межах 10-72 годин. Початкові рівні препарату у плазмі крові швидко знижуються і досягають 10 % від максимального значення протягом 3 годин після внутрішньовенного введення.

Загальний кліренс ібандронової кислоти – низький та в середньому становить 84-160 мл/хв. Нирковий кліренс (близько 60 мл/хв у здорових жінок у період постменопаузи) становить 50-60 % від загального кліренсу і залежить від кліренсу креатиніну. Різниця між очевидним загальним і нирковим кліренсом відображає поглинання препарату кістковою тканиною.

Фармакокінетика в особливих випадках.

Стать. Показники фармакокінетики ібандронової кислоти не залежать від статі.

Раса. Немає даних про клінічно значущу міжетнічну різницю між пацієнтами монголоїдної і європеоїдної раси щодо розподілу ібандронової кислоти. Про пацієнтів негроїдної раси даних недостатньо.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Нирковий кліренс ібандронової кислоти у пацієнтів з різною стадією ниркової недостатності лінійно залежить від кліренсу креатиніну. У хворих із легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) дозу препарату коригувати не потрібно. В осіб з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) після внутрішньовенного застосування 0,5 мг ібандронової кислоти загальний, нирковий та ненирковий кліренс знижувався на 67 %, 77 % та 50 % відповідно, але зниження переносимості препарату внаслідок зростання експозиції не спостерігалося. Через обмежений клінічний досвід застосування Бонвіви® не рекомендовано пацієнтам з тяжкими порушеннями нирок. Фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності оцінювалася лише у невеликої кількості пацієнтів, які перебували на гемодіалізі, тому фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів, які не перебувають на діалізі, невідома. Через обмеженість даних ібандронову кислоту не слід застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю в термінальній стадії.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Немає даних щодо фармакокінетики ібандронової кислоти у пацієнтів з порушеною функцією печінки. Печінка не бере значної участі у кліренсі ібандронової кислоти, яка не метаболізується, а виводиться нирками і шляхом поглинання кістковою тканиною. Таким чином, хворим із порушенням функції печінки корекція дози препарату не потрібна.

Пацієнти літнього віку. Вивчені фармакокінетичні параметри не залежать від віку. Оскільки функція нирок зменшується з віком, це єдиний фактор, який слід враховувати (див. розділ «Пацієнти з нирковою недостатністю»). Загалом, залежно від віку корекція дози не потрібна.

 

 

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

 

Несумісність.

Препарат Бонвіва® не слід змішувати з розчинами, що містять кальцій, або іншими лікарськими засобами для внутрішньовенного застосування.

 

Термін придатності

. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 оС.

 

Упаковка. По 3 мл розчину для ін'єкцій у попередньо наповненому шприці ємністю 5 мл із безбарвного скла (тип I), пробкою поршня сірого кольору з бромбутилкаучуку, ламінованого фтор- полімером і сірим ковпачком з бутилкаучуку, ламінованого фторполімером.

1 стерильна голка для ін’єкцій в герметичному пластмасовому контейнері з контролем відкриття.

По 1 попередньо наповненому шприцу та 1 голці для ін’єкцій у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

Веттер Фарма-Фертигунг ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина для Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія.

 

Вторинне пакування, випробування контролю якості та випуск серії

Рош Діагностикс ГмбХ, Німеччина.

 

Місцезнаходження.

Айзенбанштрассе 2-4, 88085, Лангенарген, Німеччина.

Сандхоферштрассе 116, 68305 Маннхайм, Німеччина.