Оменакс порошок для розчину для ін'єкцій 40 мг флакон №1

діюча речовина: omeprazole;

1 флакон містить омепразол натрію еквівалентно омепразолу 40 мг;

допоміжна речовина: гідроксид натрію.

Порошок для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок від білого до майже білого кольору.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Омепразол. Код АТХ А02В С01.

Фармакодинаміка

Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму спрямованої дії. Омепразол інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонний насос у парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні 1 раз на добу діє швидко і забезпечує контроль оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.

Омепразол є слабкою основою, яка накопичується і перетворюється на активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він інгібує фермент Н+, К+-АТФазу (протонний насос). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку є дозозалежним і забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від типу стимуляції.

Усі фармакодинамічні ефекти можуть бути пояснені впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.

Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку.

Внутрішньовенне введення омепразолу спричиняє дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку людини. Для того щоб одразу аналогічно знизити рівень внутрішньошлункової кислотності, що досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується як перша доза внутрішньовенного введення 40 мг препарату. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90% протягом 24 годин як після внутрішньовенної ін'єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.

Пригнічення секреції соляної кислоти пов'язується з площею під кривою "концентрація-час" (AUC) омепразолу та не залежить від фактичної концентрації омепразолу у плазмі крові на даний момент часу.

Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.

Вплив на H. pylori

H. pylori пов'язана з розвитком пептичної виразки, у тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. H. pylori є головним чинником розвитку гастриту.

H. pylori разом із соляною кислотою шлункового соку є основним чинником розвитку виразкової хвороби. H. pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Ерадикація H. pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов'язана з високими рівнями загоєння та тривалою ремісією виразкової хвороби.

Решта ефектів пов'язані з пригніченням секреції соляної кислоти в шлунку.

При лікуванні антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв'язку зі зниженою шлунковою кислотністю збільшується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може перешкодити обстеженню нейроендокринних пухлин. Повідомлялося, що лікування інгібіторами протонного насоса слід припинити за 5-14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися досі.

Збільшення кількості ECL-клітин, пов'язане, можливо, зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважається, що ці дані не мають клінічного значення.

Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про підвищену частоту появи залізних кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, імовірно, оборотним.

Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, які зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

Фармакокінетика

Передбачуваний об'єм розподілу у здорових добровольців становить близько 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97% зв'язується з білками плазми крові.

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту речовини у плазмі крові. Решта залежать від іншої специфічної ізоформи (CYP3A4), відповідальної за утворення омепразолу сульфону. У результаті високої спорідненості омепразолу з CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжлікарської взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість із CYP3A4 омепразол не здатний до пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не чинить гальмівної дії на основні ферменти CYP.

Приблизно у 3% представників європеоїдної раси та у 15-20% представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих повільних метаболізаторів. У цих осіб метаболізм омепразолу можливо каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу у дозі 20 мг 1 раз на добу середнє значення AUC у повільних метаболізаторів у 5-10 разів більше, ніж в осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (у швидких метаболізаторів). Середні максимальні концентрації у плазмі крові були також вищими - у 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Загальний плазмовий кліренс становить близько 30-40 л/год після разової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше 1 год як після разового, так і після повторного застосування препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні 1 раз на добу. Майже 80 % дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта - з фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози і забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. Така залежність від часу та дози зумовлена зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що може бути спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який із метаболітів впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.

Пацієнти з порушенням функцій печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів із порушеннями функцій печінки сповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу 1 раз на добу будь-якої тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.

Пацієнти з порушенням функцій нирок

Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність і швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не змінюється.

Пацієнти літнього віку

Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів літнього віку (75-79 років) дещо знижена.

Оменакс для внутрішньовенного застосування показаний як альтернатива пероральній терапії при нижчезазначених показаннях.

Дорослі

лікування виразки дванадцятипалої кишки. профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки. лікування виразки шлунка. профілактика рецидивів виразки шлунка. у комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (H.pylori) при виразці. лікування виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП). профілактика виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної із застосуванням НПЗП, у пацієнтів категорії ризику. лікування рефлюкс-езофагіту. тривале лікування пацієнтів із неактивним рефлюкс-езофагітом. лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин. Одночасне застосування омепразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП), з нелфінавіром та атазанавіром протипоказане.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової секреції при лікуванні омепразолом та іншими препаратами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у разі застосування з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів як дигоксин може підвищуватися під час лікування омепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти піддослідних - до 30 %).

елфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом. Одночасне застосування омепразолу та нелфінавіру протипоказане.

Одночасне призначення омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90%. Взаємодія може бути також зумовлена пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром протипоказане

Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру в дозі 300 мг/ритонавіру в дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75% експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіром у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30 % експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі 300 мг/ритонавіром у дозі 100 мг на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг/добу) та дигоксином у здорових добровольців збільшувало біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричинені застосуванням дигоксину. Однак слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний моніторинг дигоксину. При одночасному застосуванні з дигоксином пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря.

Клопідогрель

У ході досліджень клопідогрель (навантажувальна доза - 300 мг з подальшою дозою 75 мг/добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю знижувалася на 46% (день 1) та на 42% (день 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося на 47 % (через 24 години) та на 30 % (день 5), коли клопідогрель та омепразол застосовували разом. У ході іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не перешкоджав їхній взаємодії, що, імовірно, спричинено інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної (ФК/ФД) взаємодії з погляду основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані в ході проведення досліджень. Таким чином, слід утримуватися від одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.

Інші лікарські засоби

Всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно знижується і, отже, клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує омепразол. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються за участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів - збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам та фенітоїн.

Результати досліджень у здорових добровольців продемонстрували наявність ФК/ФД взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза - 300 мг/добова підтримуюча доза - 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, що, що в 4 рази перевищує стандартну добову дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю. Однак залишається незрозумілим, якою мірою ця взаємодія може мати клінічне значення.

Виходячи з результатів одного рандомізованого (але незавершеного) дослідження (порівнювали лікування плацебо та омепразолом у дозі 20 мг пацієнтів, які лікувалися клопідогрелем та ацетилсаліциловою кислотою) та нерандомізованих post-hoc аналізів даних з великих рандомізованих досліджень з клінічними результатами, підвищення ризику патологічних серцево-судинних результатів на тлі одночасного застосування клопідогрелю та ІПП, у тому числі езомепразолу.

Низка досліджень продемонстрували суперечливі результати, чи підвищується ризик серцево-судинних тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом з ІПП.

У ході дослідження за участю здорових добровольців, у якому вивчали застосування клопідогрелю разом із комбінацією ацетилсаліцилової кислоти та езомепразолу порівняно з клопідогрелем у монорежимі, відмічали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%. Однак максимальна інгібуюча активність щодо (АТФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрель окремо та клопідогрель у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та езомепразолом, що, напевно, пояснюється одночасним введенням.

Цилостазол

У ході перехресного дослідження введення омепразолу в дозі 40 мг здоровим добровольцям підвищувало максимальну концентрацію та AUC цилостазолу на 18% та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів - на 29% та 69% відповідно.

Фенітоїн

Моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі крові рекомендується проводити протягом перших 2 тижнів після початку лікування омепразолом; і у разі, якщо було проведено корекцію дози фенітоїну, моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм

Саквіновір

Одночасне застосування омепразолу із саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівня саквінавіру у плазмі крові приблизно до 70 %, що асоціювалося з правильною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

При одночасному застосуванні омепразолу повідомляли про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Слід проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну) та за необхідності відкоригувати дозування такролімусу.

Метотрексат

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. При необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4, препарати, які, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнів омепразолу протягом 10 хвилин. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж дворазового зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу добре переносилися, корекція дози омепразолу, як правило, не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю та у разі, якщо показане тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин і будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, які, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів омепразолу в сироватці крові внаслідок прискорення швидкості його метаболізму.

За наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значної мимовільної втрати маси тіла, періодично повторюваного блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени) та при підозрі або за наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів та затримати постановку діагнозу.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза - 300 мг/добова підтримуюча доза - 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу). зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса протипоказане. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 під час тривалої терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або при закінченні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.

Лікування інгібіторами протонного насоса може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, таких як Salmonella та Campylobacter.

Застосування ІПП, особливо у високих дозах і тривалий час (> 1 року), дещо підвищує ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта, в основному у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. За даними досліджень, ІПП підвищують ризик переломів на 10-40 %. У деяких випадках це пов'язано з наявністю у пацієнта інших факторів ризику. Пацієнтам із ризиком остеопорозу слід забезпечити належне лікування та адекватне застосування вітаміну D і кальцію.

Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнтам потрібен медичний нагляд та регулярне лабораторне визначення вмісту магнію і кальцію в сироватці крові.

У хворих, які приймають ІПП, включаючи омепразол, не менше 3 місяців, може виникнути суттєва гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії пацієнти застосовували препарат приблизно 1 рік).

Після відміни препарату рівень сироваткового магнію повертався до норми. Для клінічної картини гіпомагніємії характерно: збільшення нервово-м'язової збудливості, що проявляється спазмом м'язів кистей і стоп, руховим збудженням; тахікардією, аритмією серця, підвищенням АТ; дистрофічними розладами у вигляді трофічних ерозій і виразок шкіри. Критерій встановлення діагнозу гіпомагніємії - зниження концентрації магнію в сироватці крові менше 1 мЕкв/л. Крім того, були виявлені випадки, коли гіпомагніємія призводила до розвитку гіпокальціємії, зумовленої пригніченням секреції паратгормону в умовах низького вмісту магнію в організмі.

У деяких пацієнтів спостерігався тяжкий перебіг гіпокальціємії та гіпомагніємії з розвитком судомного синдрому, порушенням ритму серця, тетанією, психічними порушеннями та тяжким блюванням, що призводило до порушення електролітного балансу.

При лікуванні антисекреторними препаратами концентрація гастрину в плазмі крові збільшується внаслідок зниження секреції соляної кислоти. У результаті зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень CgА. Збільшення концентрації CgА може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання такому впливу необхідно припинити прийом ІПП за 5 днів до проведення визначення рівня CgА. Якщо рівні CgА та гастрину не повернулися до референтних значень після початкових вимірювань, вимірювання слід повторити через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Застосування ІПП може бути пов'язане з дуже рідкісними випадками ПШЧВТ. Якщо виникають ушкодження, особливо на ділянках шкіри, що піддаються впливу сонця, і якщо вони супроводжуються артралгією, пацієнт повинен негайно звернутися по медичну допомогу, а медичний працівник повинен розглянути питання про припинення застосування омепразолу. Наявність в анамнезі пацієнта ПСЖВ після попереднього лікування ІПП збільшує ризик виникнення ПСЖВ у разі застосування інших ІПП.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Малоймовірно, що омепразол впливає на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату, як запаморочення та порушення зору. Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнти не повинні керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Ефективність та безпека застосування омепразолу не встановлені, тому препарат не рекомендується призначати у період вагітності.

Омепразол проникає у грудне молоко, але його вплив на дитину невідомий, тому не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю.

Дозування

Альтернатива пероральній терапії

Пацієнтам, для яких пероральна форма препарату неприйнятна, рекомендують застосовувати Оменакс 40 мг 1 раз на добу внутрішньовенно. Пацієнтам із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза препарату Оменакс, яку слід вводити внутрішньовенно, становить 60 мг/добу. Може знадобитися більш високих добових дозах, тому дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг/добу, її слід розділити порівну на дві частини і приймати 2 рази на добу.

Оменакс слід вводити внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 20-30 хвилин.

При внутрішньовенних ін'єкціях вміст кожного флакона Оменакс 40 мг розчиняють у 10 мл стерильної води (або 0,9% розчині натрію хлориду) для ін'єкцій. Засіб у вигляді внутрішньовенної ін'єкції слід вводити повільно (протягом 5 хвилин).

Інструкція щодо відновлення препарату перед введенням

Весь вміст кожного флакона слід розчинити приблизно в об'ємі 5 мл, а потім одразу ж розвести в об'ємі до 100 мл. Необхідно використовувати 0,9% розчин хлориду натрію або

5 % розчин глюкози. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід застосовувати інший розчинник або іншу його кількість.

Підготовка

За допомогою шприца відібрати 5 мл розчину для інфузії зі стамілілітрової пляшки або мішка для інфузії. Додати цей об'єм у флакон з ліофілізованим омепразолом, ретельно перемішати, переконавшись, що весь препарат розчинився. Відняти розчин омепразолу назад у шприц. Перенести розчин у мішок або пляшку для інфузії. Повторити етапи 1-4, щоб переконатися, що весь об'єм омепразолу перенесено з флакона у мішок або пляшку для інфузії.

Альтернативний метод підготовки розчину для інфузій в еластичному контейнері.

Двосторонню голку-перехідник приєднати до ін'єкційної мембрани мішка для інфузії. Підключити інший кінець голки до флакона з ліофілізованим омепразолом.

Розчинити субстанцію омепразолу шляхом прокачування інфузійного розчину вперед-назад між мішком для інфузії та флаконом.

Переконатися в тому, що весь препарат розчинився.

Отриманий розчин слід використати для проведення внутрішньовенної інфузії протягом 20-30 хвилин.

Будь-який невикористаний лікарський засіб або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Порушення функцій нирок

Корекція дози не потрібна для пацієнтів із порушенням функції нирок.

Порушення функцій печінки

Для пацієнтів із порушеннями функції печінки може виявитися достатньою добова доза 10-20 мг.

Пацієнти літнього віку (>65 років)

Корекція дози не потрібна для пацієнтів літнього віку.

Досвід застосування омепразолу для введення у педіатричній практиці обмежений, тому препарат не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.

Інформація про наслідки передозування омепразолу у людини обмежена. Описано випадки застосування у дозах до 560 мг; також було отримано окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, що сягали 2400 мг (у 120 разів вище за звичайну рекомендовану дозу). Зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, болю в животі, діареї та головного болю. Також у рідкісних випадках повідомляли про апатію, депресію та сплутаність свідомості.

Описані симптоми були тимчасовими і повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) при збільшенні доз препарату. За необхідності слід проводити симптоматичне лікування.

При проведенні клінічних досліджень застосовували введення препарату в дозах до 270 мг протягом одного дня та до 650 мг протягом 3 днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

Під час проведення досліджень були виявлені нижчезазначені небажані реакції на лікарський засіб. Жодне з явищ не було визнано дозозалежним.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин та харчування: гіпонатріємія, гіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія може також спричинити гіпокаліємію;

З боку психіки: безсоння, тривожність, незначна дезорієнтація, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації. З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, порушення сну, відчуття слабкості, сонливість, порушення смаку.

З боку органів зору: нечіткість зору, порушення зору. З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: раптове відчуття хрипів або задишки (бронхоспазм).

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання, сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний коліт, поліпи фундальних залоз (доброякісні). З боку гепатобіліарної системи: підвищений рівень печінкових ферментів, гепатит із жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з існуючими захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дерматит, гіперемія, свербіж, висипання, кропив'янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ "Особливості застосування").

З боку скелетно-м'язової системи, сполучної тканини та кісток: артралгія, міалгія, перелом стегна, зап'ястя або хребта, м'язова слабкість. З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, потемніння сечі. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія. Загальні порушення та реакції у місці введення препарату: нездужання, периферичний набряк, посилене потовиділення.

У поодиноких випадках повідомлялося про необоротне порушення зору у тяжкохворих пацієнтів, які отримували омепразол у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв'язок не встановлений.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу дуже важливе. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користь/ризик препарату. Медичних працівників просять повідомляти про підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін зберігання порошку після розкриття: до 24 годин при температурі не вище 25 ºС.

Термін придатності відновлювального розчину: до 4 год при температурі не вище 25 ºС.

Несумісність

Препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, окрім тих, що згадані в розділі "Спосіб застосування та дози".

По 1 флакону з порошком у картонній коробці.

За рецептом.

ДЕМО С.А. Фармасьютікал Індастрі.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

21-й кілометр національного шосе Афіни - Ламія, Кріонери Аттика, 14568, Греція.