Лізоретик-10 таблетки блістер №28

Склад

діючі речовини: лісінопріл, hydrochlorothiazide;

1 таблетка (Лізоретик ™ - 10) містить лізиноприлу дигідрату в перерахунку на лізиноприл 10 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е172) та жовтий (Е172) (Лізоретик ™ – 10).

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору, з насічкою з одного боку. Допускаюсь вкраплення темного кольору (Лізоретик ™ – 10).

Фармакотерапевтична група

Інгібітори АПФ (ІАПФ) та діуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакодинаміка

Лізоретик є комбінованим препаратом з фіксованою дозою лізиноприлу, інгібітору АПФ (АПФ) та гідрохлортіазиду, тіазидного діуретика. Обидва компоненти виявляють взаємодоповнюючий та адитивний антигіпертензивний ефект.

Лізиноприл є інгібітором пептидил-дипептидазу. Він пригнічує АПФ, який каталізує перетворення ангіотензину I на вазоконстрикторний пептид - ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону у корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, що призводить до зниження вазопресорної активності та зменшення секреції альдостерону. Подальше зниження може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові.

Незважаючи на те, що механізмом, за допомогою якого лізиноприл знижує артеріальний тиск, вважається первинне пригнічення ренін-ангіотензин-, лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кінінази II, ферменту, який руйнує брадикінін. Ще належить з'ясувати, чи відіграють підвищені рівні брадикініну, потужного вазодилататорного пептиду, яку роль у терапевтичній дії лізиноприлу.

Гідрохлортіазид є діуретиком та антигіпертензивною речовиною. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів у дистальному тубулярному відділі нирок та збільшує виведення натрію та хлориду приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазид невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

Фармакокінетика

Одночасний прийом лізиноприлу та гідрохлортіазиду виявляє слабкий або не впливає на біодоступність обох компонентів. Не було жодних клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між двома компонентами при їхньому прийомі в одній таблетці.

Лізіноприл

Абсорбція. Після прийому лізиноприлу максимальна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 7 годин. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізиноприлу в діапазоні вивчених доз (5-80 мг) становить приблизно 25% між індивідуальною варіацією в 6-60%. Біодоступність знижується приблизно на 16% у пацієнтів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від їди.

Розподіл Імовірно, лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові, крім циркулюючого ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Відомо, що лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Виведення. Лізиноприлу не піддається метаболізму і виводиться нирками повністю в незміненому вигляді. При багаторазовому застосуванні лізиноприл має ефективний напівперіод акумуляції 126 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зменшення концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу, яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза, можливо, свідчить про насичення зв'язування з АПФ і не є пропорційною дозі.

Серцева недостатність. Пацієнти з серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу в порівнянні зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) в середньому на 125%), але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з'ясувалося, що має місце знижена приблизно на 16% абсорбція, порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти похилого віку пацієнти похилого віку мають вищі значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у плазмі (збільшено приблизно на 60%) порівняно з молодшими добровольцями.

Ниркова недостатність. Порушення функції нирок знижує елімінацію лізиноприлу, який виводиться нирками, але це зниження стає клінічно значущим лише у тому випадку, якщо швидкість клубочкової фільтрації нижча за 30 мл/хв. При легкому та середньому ступені тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну> 30 мл/хв до <80 мл/хв) середня AUC була збільшена лише на 13%, у той час як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну> 30 мл/хв до < 80 мл/хв) середня AUC була збільшена у 4,5 раза.

Лізиноприл можна вивести із організму шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі зменшилися в середньому на 60%, кліренс на діалізі був між 40 та 55 мл/хв.

Порушення функції печінки. Порушення функції печінки у пацієнтів з цирозом призводило до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30% при визначенні виведення із сечею), але посиленню його ефекту (приблизно 50%) порівняно зі здоровими добровольцями внаслідок зменшення кліренсу.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлортіазид швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. У людини близько 70% перорально прийнятої терапевтичної дози всмоктується переважно у дванадцятипалій кишці та верхніх відділах тонкої кишки. Їда не впливає на всмоктування, і максимальна концентрація досягається протягом 2-4 годин після прийому. Повідомляється, що обсяг розподілу становить від 0,8 до 3 л/кг. Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. Принаймні 61% дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Період напіввиведення становить від 8 до 12 годин, і 95% абсорбованого гідрохлортіазиду виводиться нирками. Після прийому гідрохлортіазиду діурез починається через 2 години, пік настає приблизно через 4 години та триває 6-12 годин. Гідрохлортіазид проникає через плаценту,

Показання

Лечение пациентов с артериальной гипертензией легкой или средней степени тяжести, имеет стабильный ход на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.

Протипоказання

Гіперчутливість до лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ, до гідрохлортіазиду та похідних сульфонаміду або інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ. Спадковий або ідіоматичний ангіоневротичний набряк. Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія. Тяжка ниркова недостатність або термінальна стадія захворювання. Тяжке захворювання печінки. Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Загострення подагри. Анурія. Гіперурікемія. Гіперальдостеронізм. Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний). Кардіогенний шок. Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда. Застосування пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69). Рівень креатиніну в сироватці крові >220 мкмоль/л.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Діуретики. Якщо до піку терапії лізиноприлом додати діуретик, буде отримано додатковий антигіпертензивний ефект.

Після першої дози препарату Лізоретик може розвинутись симптоматична гіпотензія. Розвиток даного стану більш ймовірний у пацієнтів із виснаженням рідини та/або солі в результаті попередньої терапії діуретиками. Терапія діуретиками повинна бути припинена до початку терапії препаратом Лізоретик (див. розділ «Особливості застосування»).

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або замінники солі, що містять калій. Виведення калію на фоні прийому тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Використання харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих речовин або замінників солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, може призвести до значного збільшення вмісту калію у сироватці крові. Якщо одночасне застосування Лізоретик та будь-якої з цих речовин необхідне, вони повинні використовуватися з обережністю на фоні частого контролю вмісту калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики. Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Наркотичні препарати/антипсихотичні препарати. На тлі прийому інгібіторів АПФ може розвинутись ортостатична гіпотензія.

Барбітурати чи наркотики. Може відбутися посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати / протизапальні препарати (НПЗЗ). Тривале призначення НПЗП (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота > 3 г/добу та неселективні НПЗЗ) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібітора АПФ, так і тіазиду. Одночасне застосування НПЗЗ та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай минущі. У поодиноких випадках може розвинутись гостра ниркова недостатність, насамперед у пацієнтів з порушеною функцією нирок, як це буває у людей похилого віку, у пацієнтів у стані дегідратації.

У деяких пацієнтів призначення нестероїдних протизапальних засобів може зменшити діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.

Повідомляється про підвищення рівня калію в сироватці крові, спричинене НПЗЗ та інгібіторами АПФ, що може призвести до порушення функції нирок.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшувати гіпотензивну дію інгібіторів АПФ.

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Лізоретик може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів, що, ймовірно, може призвести до ортостатичної гіпотензії. Одночасне застосування гліцерил тринітрату та інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Препарат Лізоретик можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та/або нітратами.

Протидіабетичні препарати. Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарських препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може призвести до посилення цукрознижувальної дії з ризиком розвитку гіпоглікемії. Можливість розвитку цього феномену більш ймовірна протягом перших двох тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів із порушеною функцією нирок.

Можливе зниження глюкозотолерантності, тому може виникнути потреба у зміні дози протидіабетичних лікарських засобів.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопурилол). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та алопуринолу підвищує ризик пошкодження нирок і може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Може виникнути необхідність корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, виникне необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та циклоспорину збільшує ризик пошкодження нирок та гіперкаліємії.

Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину збільшує ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імунодепресанти, прокаїнамід. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть виявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Амфотерицин B (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні. Гідрохлортіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємії.

Серцеві глікозиди. Існує підвищений ризик передозування серцевих глікозидів у зв'язку з гіпокаліємією, спричиненою тіазидами.

Холестирамін та колестипол. Можуть знижувати або погіршувати абсорбцію гідрохлортіазиду, тому препарат Лізоретик слід приймати принаймні за 1 годину або через 4-6 годин після прийому цих лікарських препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Гідрохлортіазид може посилювати дію цих лікарських засобів.

Лікарські препарати, що викликають шлуночкову тахікардію типу «пірует». Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії одночасне застосування гідрохлортіазиду та лікарських препаратів, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует», слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та наступних препаратів, що викликають поліморфну ​​тахікардію пірует типу (шлуночкової тахікардії), у тому числі деякі антиаритми. :

антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульпірид, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол); інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Соталол. Викликана тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Препарати літію. Препарати літію не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретики препарати та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію та підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все ж таки є необхідність призначення даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно відстежувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Кортикостероїди, АКТГ. Посилена втрата електролітів, особливо гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад, епінефрін (адреналін)). Можливе зниження відповіді на вплив амінів пресорних, але не настільки, щоб припинити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь може посилювати гіпотензивну дію будь-яких антигіпертензивних препаратів.

Антациди. Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Метформін. Застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої ​​обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Антихолінергічні засоби (атропін, біперіден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів та посилювати їх мієлосупресорний ефект.

Метилдоп. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Вплив результати лабораторних аналізів. Через вплив обміну кальцію тіазиди можуть проводити результати оцінки функції паращитовидных залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодмісткі контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування ті аридних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадін. Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, амантадину.

Особливості застосування

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу.

Як і на тлі будь-якої іншої антигіпертензивної терапії, у деяких пацієнтів може розвинутись артеріальна гіпотензія.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією гіпотензивний стан більш ймовірно розвивається, якщо має місце зниження обсягу циркулюючої рідини, наприклад на тлі терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання, або якщо у пацієнта є тяжка ренін-залежна гіпертензія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматична гіпотензія також спостерігається у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності.

Цей стан більш ймовірно розвивається у пацієнтів з тяжкими ступенями серцевої недостатності внаслідок застосування високих доз петлевих діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності.

Пацієнти, що мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії та в період корекції дози повинні перебувати під ретельним наглядом.

У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід проводити визначення рівня електролітів у сироватці.

Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічними захворюваннями серця або церебоваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, почати інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об'єму крові та артеріального тиску можливе відновлення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окремо.

Пацієнти повинні знаходитися під відповідним контролем, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад, гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію або гіпокаліємію), які можуть розвиватися у разі одночасної діареї або блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення обсягу міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом та ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судиннорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. ст.

Стеноз аортального та мітрального клапана / гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл слід обережно застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, прийом препарату Лізоретик протипоказаний (див. Розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок

Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, вони неефективні при рівні кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто тяжка ниркова недостатність).

Препарат Лізоретик не можна призначати пацієнтам з легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну> 30 мл/хв до <80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендується постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну у крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може призвести до порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка у таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну сироватки, зазвичай оборотне після припинення терапії. Ймовірність розвитку цього стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії препаратом Лізоретик слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, що не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретика розвивалося, як правило, слабке скороминуще підвищення концентрації сечовини та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на фоні терапії Лізоретиком, слід припинити прийом комбінованого препарату. Відновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або одному з компонентів препарату окремо.

Після пересадки нирки

Оскільки даних щодо застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, застосування препарату Лізоретик даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі

Лізоретик не показаний пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів, яким гемодіаліз проводиться через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів слід розглянути застосування іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) летального результату. Механізм цього синдрому незрозумілий. Пацієнти, у яких на фоні прийому препарату Лізоретик розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату Лізоретик та перебувати під відповідним контролем.

Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ "Див." .

Хірургічні втручання/анестезія

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або анестезії препаратами, що викликають гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові, знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою ймовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Можлива корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію із сечею і можуть викликати стрибкоподібне та незначне підвищення вмісту кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом аридних діуретиків до проведення тестів з оцінки функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов'язане з терапією теаридними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії та/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і цим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.

Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутись на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно скасувати лізиноприл та встановити відповідний нагляд, щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть у тих випадках, коли має місце лише набряк мови без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними та глюкокортикостероїдами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або набряку язика. У випадках, коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, з ймовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно починати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та сталого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і виявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням та діареєю.

Пацієнти, у яких в анамнезі мав місце ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ, можуть перебувати у групі підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії інгібіторами АПФ (див. розділ "Протипоказання").

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчаку на фоні застосування тіазидів.

Раса

Частота розвитку ангіневротичного набряку на фоні застосування інгібіторів АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв'язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ)

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути, тимчасово відмовившись від інгібіторів АПФ, але вона з'являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію у сироватці крові. Група ризику розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів, які страждають на ниркову недостатність, цукровий діабет і тих, хто використовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, і тих пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, здатні викликати підвищення калію крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом цих засобів читається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія / агаранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз вирішуються при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з обережністю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які у кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід порекомендувати повідомляти про ознаки інфекції.

Кашель

Повідомлялося про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Що характерно, кашель, постійний та припиняється після відміни терапії. Те, що інгібітори АПФ викликають кашель, слід враховувати під час проведення диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Поки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, що мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Фотосенсибілізація

Під час лікування ті аридними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо під час лікування виникає фотосенсибілізація, то рекомендується відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендується захистити ділянки тіла, які зазнають впливу сонячних променів або штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: гідрохлортіазид може знижувати рівень пов'язаного з білками йоду в плазмі (лікування гідрохлортіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження для оцінки функції паращитовидних залоз) і підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Внаслідок розвитку побічних реакцій, особливо на початку терапії, препарат Лізоретик може слабко чи помірно впливати на швидкість реакції (див. розділ «Побічні реакції»), тому слід утриматися від керування автотранспортом та/або роботи з іншими механізмами. Ризик цього збільшується, якщо прийом Лізоретика поєднується з прийомом алкоголю.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Лікарський засіб протипоказаний застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

Спосіб застосування та дози

Артеріальна гіпертензія

Дорослі

Комбінований препарат із фіксованою дозою не слід застосовувати для початку терапії. Комбінований препарат із фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду у пацієнтів, чий стан був стабілізований на тлі терапії окремими активними речовинами у тих самих дозуваннях, що призначаються у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, Лізоретик слід приймати приблизно в один і той же час щодня.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками

Після прийому першої дози препарату Лізоретик може розвинутись симптоматична гіпотензія. Розвиток даного стану більш ймовірний у пацієнтів із виснаженням запасу рідини та/або солі в результаті попередньої терапії діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Лізоретик. Якщо це неможливо, слід розпочинати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Пацієнти з нирковою недостатністю

Препарат Лізоретик не можна застосовувати як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну >30 та <80 мл/хв) препарат Лізоретик можна застосовувати лише після титрування дози окремих компонентів.

В даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, яка призначається як окремий препарат, становить 5-10 мг.

Пацієнти похилого віку

Відомо, що ефективність та переносимість лізиноприлу та гідрохлортіазиду при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів похилого віку, так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні дозувань від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у пацієнтів похилого віку (від 65 років) та молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була також ефективна щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлортіазидом або атенололом. Якщо у пацієнта похилого віку спостерігається зниження функції нирок, слід скоригувати початкову дозу лізиноприлу (див. Пацієнти з нирковою недостатністю).

Діти

Препарат Лізоретик не призначений для застосування у дітей.

Безпека та ефективність застосування дітям та підліткам не встановлені.

Передозування

Жодної особливої ​​інформації про лікування передозування лізиноприлом/гідрохлортіазидом немає.

Лізіноприл

Симптоми. Найімовірнішими симптомами передозування будуть артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель.

Гідрохлоротіазид

Найчастіше спостерігаються ознаки та симптоми, викликані елімінацією електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратації внаслідок надмірного вживання діуретиків: судоми парез; ниркова недостатність пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми. Тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту ниркова недостатність). При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Терапія препаратом Лізоретик повинна бути припинена і слід встановлювати ретельне спостереження за пацієнтом. Терапевтичні заходи залежать від характеру та тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктування та використовувати методи прискорення елімінації.

У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у положення лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками та швидко розпочати інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можливість лікування ангіотензину ІІ (якщо це є). Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Фармакодинаміка»). Слід уникати застосування поліакрилнітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Слід контролювати рівень електролітів та креатиніну сироватки крові. Для лікування резистентної брадикардії показано встановлення кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, рівня електролітів сироватки та креатиніну сироватки крові.

Якщо в результаті цих заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідно введення катехоламінів. Брадикардія також може бути зменшена шляхом прийому атропіну.

Побічні реакції

На тлі прийому окремих компонентів повідомлялося про побічні реакції, які можуть розвиватися і на тлі прийому препарату Лізоретик.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ

З боку крові та лімфатичної системи: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання.

Серцево-судинна система: серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу, феномен Рейно, порушення рівноваги, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику.

Психічні порушення: зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

З боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, біль голови, порушення смаку, порушення нюху.

З боку органів слуху та рівноваги: ​​вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, нудота, блювання, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, біль у животі, порушення травлення, зниження апетиту, запор.

З боку травної системи: гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність**.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк ***, симптомокомплекс ****, алопеція, кропив'янка, свербіж, псоріаз, посилене потовиділення, відчуття жару, гіпереміяшкіри, шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром -Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри).

З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язові спазми, м'язова слабкість.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція АДГ.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія.

Ускладнення загального характеру: підвищена стомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Лабораторні показники: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення сечовини, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, білірубіну сироватки. * Кашель, викликаний терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний,
непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю.

** - мали місце дуже рідко повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулися жовтяниця або значне підвищення активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату Лізоретик та пройти належне медичне обстеження.

*** - повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. Розділ «Особливості застосування»).

**** - Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або більше з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія , фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви

***** - спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечовини сироватки крові. Ці явища зазвичай є оборотними при припиненні прийому препарату. Повідомлялося про незначне зниження значень гемоглобіну та гематокриту. Повідомлялося про пригнічення кісткового мозку, проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про поодинокі випадки підвищення активності печінкових ферментів та/або вмісту білірубіну, але зв'язок із прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлортіазид, не встановлено.

 

Повідомлялося про окремі випадки розвитку синкопе та болю в грудях, але зв'язок із прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлортіазид, встановити не вдалося.

Є повідомлення розвитку нейропатії і натомість прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлортіазидом

Інфекції та інвазії: сіалоденіт.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи профілактичну реакцію, шок.

з боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

З боку метаболізму та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівня ліпідів крові; подагра; зниження глюкозотолерантності, що може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету, гіпохлоремічного алкалозу, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.

Психічні порушення: занепокоєння, депресія, зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, судоми, парестезії.

З боку органу зору: ксантопасія, тимчасові порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги: ​​вертиго.

Серцево-судинна система: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт та набряк легень.

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запор, сухість у роті, спрага, нудота, блювання.

З боку травної системи: жовтяниця (жовтяниця, обумовлена ​​внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит

З боку шкіри та підшкірної клітковини: васкуліт, у тому числі шкірний, некротизуючий ангіїти, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, фотосенсибілізація, висип, екзема, шкірні вовчаковоподібної реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кроп.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язові спазми та біль.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, дисфункція нирок та інтерстиціальний нефрит.

З боку статевих органів: статеві розлади.

Ускладнення загального характеру: виснаження.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці за температури не вище 25°С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску

По рецепту.

Виробник

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Пліт №255/1, віладж - Атал, Ю.T. Дадра та Нагар Хавелі, 396230 - Сільвасса, Індія.