Рефлюкс-езофагіт

Рефлюкс-езофагітом називають запалення слизової оболонки стравоходу на тлі тривалого перебігу ГЕРХ. Причиною є регулярне подразнення стравоходу кислим шлунковим вмістом, яке в нормі потрапляти в нього не повинно. Згодом на слизовій оболонці утворюються ерозії і виразки, які доставляють чимало страждань і з часом можуть викликати серйозні ускладнення.

Як показує статистика, в останні роки захворюваність ГЕРХ і рефлюкс-езофагітом неухильно зростає. Сьогодні з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою стикається майже половина дорослого населення розвинених країн. Причому у 40-80% з них рано чи пізно розвивається езофагіт. В 5-30% дане захворювання ускладнюється стравоходом Баррета, який є передраковим станом і може призводити до аденокарциноми стравоходу.

Симптоми рефлюкс-езофагіта

На початкових стадіях рефлюкс-езофагіта проявляється печією, періодичної відрижкою, тяжкістю в епігастрії та іншими симптомами, схожими з симптомами ГЕРХ. Надалі, при збільшенні кількості і розміру виразок, людину починають турбувати виражені болі, які посилюються при ковтанні. У важких випадках може виникати дисфагія (порушення ковтання) і кровотечі.

Залежно від тяжкості ураження стравоходу виділяють кілька ступенів рефлюкс-езофагіту:

• A — наявність однієї або декількох ерозій, діаметр яких не перевищує 5 мм;
• B — діаметр хоча б однієї з ерозій / виразок перевищує 5 мм;
• C — множинні дефекти великого розміру, що займають менше 75% окружності стравоходу;
• D — ерозивно-виразкові ураження займають більше 75% окружності стравоходу.

Виразність клінічних симптомів езофагіту зазвичай корелює зі ступенем ураження стравоходу. Якщо спочатку хвороба може практично не впливати на життя людини, то при наявності великих ерозій і виразок може доставляти чимало страждань і відчутно знижувати якість життя.

Діагностика рефлюкс-езофагіта

Захворювання діагностують за допомогою езофагоскопії — ендоскопічного дослідження порожнини стравоходу, яке дозволяє побачити дефекти слизової оболонки і визначити тяжкість хвороби. При необхідності також проводять рентгенографію з контрастом, внутрішньостравохідну pH-метрію, омепразоловий тест. Для діагностики стравоходу Баррета і інших ускладнень виконують біопсію з подальшим дослідженням біоптату.

Лікування рефлюкс-езофагіта

Рефлюкс-езофагіт лікують медикаментозно. До хірургічного втручання можуть вдаватися лише в крайньому випадку — при наявності ускладнень або неефективності консервативної терапії.

Основним завданням лікування є відновлення нормальної скорочувальної здатності і тонусу сфінктерів стравоходу, а також захист слизової оболонки від агресивного впливу шлункового соку. З цією метою призначають цілий комплекс лікарських засобів: антациди (Альмагель, Маалокс), прокінетики (Ципразид, Мотиліум, Зелмак), блокатори Н2-гістамінорецепторів (Фамотидин, Лафутидін), інгібітори протонного насоса (Лансопразол, Пантопразол, Езомепразол) і т.д.

Разом з тим хворим рекомендується правильно харчуватися, кинути палити, виключити з раціону алкоголь і каву, скинути зайву вагу. А щоб уникнути епізодів рефлюксу в нічний час, слід спати з піднятою на 10-15 см верхньою частиною тіла. Все це полегшить самопочуття і допоможе в лікуванні ГЕРХ, що провокує розвиток езофагіту.